Як завжди: і сперечаємось, і мріємо,
Трохи серця підпустивши на поріг.
Боїмося раптом стати надто рідними,
Стережемося неходжених доріг.

Маєм – бути. Бо не бути – аномалія.
Сенсом Біблії чи співом козака.
Скарб шукаємо, прихований між мальвами,
На який не піднімається рука.

Ідемо вперед, відверті і засліплені
(Бо мудріші біля вогнища сидять).
Доки можемо, ляльок із глини ліпимо,
Ну а далі, як то кажуть, Бог суддя...