Владимир СамойленкоСПРИТНИЙ ЧЕНЧИКЕСПАНСЬКА ЛЕГЕНДА
(Тему позичено)
I
В цю сумну добу невірства,
Що касує всі догмати,
Я вам казочку побожну
Нині хочу розказати.
В вік сухий, архіпрактичний
Казочок таких не рясно,
Та одну таку подати
Чи не буде своєчасно?
Отже, слухайте й читайте
Цю доповідь просту й щиру,
Щоб вона в скептичних душах
Розбудила справжню віру.
Щоб і вмерши в вірі правій,
Щастя ви в раю зазнали,
Щоб перед Ягве престолом
Райські слухали цимбали.
Щоб вареники небесні
Та ковбаски повним ротом
Споживали, з груш едемських
Заїдаючи компотом.
Щоб гасило вашу спрагу
Вже не пиво й не горілка,
А вино правдиве з Канни,
Фірми "Дон Хесус і Спілка".
І щоб вічно вам моргали
Не дівчата й молодиці,
А крилаті, невмирущі,
Канонічні янголиці.
II
Наш еспанський край щасливий,
Бо хоч босий він і голий,
То зате святая віра
Не вгасала тут ніколи.
Інквізиції святої
Не зменшалась тут робота -
Все палили тут невірних
На пошану Сабаота.
І такий гумор невтомний
Не минув без нагороди:
В Божій касі мають конто*
Всі побожнії народи.
Отже, Бог якось зібрався
Ввесь ін корпоре** на раду,
І в півколі сил небесних
Посідали на естраду.
Моісей-пророк як давній
Батько всіх кодифікацій,
Примостивсь, як писар, збоку,
Коло столика до праці.
На порядку дня стояло,
Чим еспанцям догодити
За побожність і для того
Відкіля відкрить кредити.
Постановлено на раді:
Ввесь цей край монастирями
Вкрити так, щоб тут усі вже
Стали в вірі фахівцями.
А тому, що став непевним
Курс небесної валюти,
Всі потрібні кошти з вірних
Постановлено стягнути.
Відтоді ж то в нас настала
Характерна тут дрібниця,
Що на N людей... монахів
Стало N плюс одиниця.
III
Тож і хутір наш маленький
Не лишивсь без благодаті,
І до нас прийшли монахи,
Всі побожні та пузаті.
Монастир наш Сан-Мігеля
Став славетний незабаром
Не одним великим чудом,
Не одним Господнім даром.
Скільки тут було в запасі
Талісманів і реліквій:
Тут була вода з Йордану
В череп'яній добрій тикві,
Лік найкращий від трахоми,
По копійці дві краплини;
Був і слоїк тут правдивих
Сліз святої Магдалини.
Був і ґудзик шкуратяний
Від штанів пророка Сили,
Був і вуглик з дров сірчаних,
Що Гоморру підпалили.
І два кігті Вельзевула,
Що в бою йому відтято...
Словом, пам'яток подібних
Збереглося тут багато.
Та не так тут дивували
Тих реліквій цілі стоси,
Як живий монах на ймення
Дон Хуан із Сарагоси.
IV
Перед образом патрона
Палко так моливсь він Богу,
Що в несилі просто падав
Непритомний на підлогу.
І щоб трохи очутитись,
Випивав пляшчину спирту,
Щоб набрати сил надалі,
Поїдав ковбасок скирту.
Впавши ж знов перед Мігелем,
Молитви шептав новії,
А тоді вже незабаром
Сон спадав йому на вії.
І святий був дуже вдячний
За той культ його портрета:
В сорок літ Хуан наш важив
117 кіло нетто.
Та не тільки тим він славивсь,
Він і чуд творив чимало;
Все жіноцтво з сел окольних
До Хуана поспішало.
І отець Хуан побожий
Мав найбільший заробіток
Від таких жінок неплідних,
Що просили в Бога діток.
На добро людської ниви
Зараз він ставав до праці;
Щедро він творив молитву
Й цілий ряд маніпуляцій.
І дивіться-бо, в чернечих
Молитвах якая сила:
За три чверті року жінка
Вже й дитину породила.
А що все те від молитви,
То знаки були нехибні,
Бо родилися тут діти
До Хуана всі подібні.
V
Але й нашому ченцеві
Прикра сталася пригода:
Геть його пропала слава
Ще й небесна нагорода.
Сталась помилка маленька:
В себе він приймав дівчину,
Що собі просила "хлопця",
Він же думав, що дитину.
Уявіть же, що настало
В дев'ять місяців потому;
Бідна дівчина побита
Геть кудись тікала з дому.
На монахів вийшли хлопці
Всі з навахами*** й дрючками.
Наш чернець у льох сховався
Й не вилазив три дні з ями.
Ледве-ледве сам ігумен
Дон Теофіло Грануха
Втішив люд, усе звернувши
На інтригу злого духа.
Дон Хуанові ж прийшлося
Скуштувати дисциплінки,
А найгірше, що на небі
Про його почули вчинки.
В результаті - суд найвищий
І інструкція таємна
До Сан-Педро, дуже, дуже
Для Хуана неприємна.
VI
Час минав, життя монахів
Знов наладилось помалу;
Наш чернець давно вже справив
Ту похибку ритуалу.
Знов, як перше, молитвує
Вже без помилки, в спокою,
Знов жінки до нього сунуть,
Як давніше, чередою;
На хрестинах він гуляє,
Добре п'є, питець завзятий,
А при чарочці то й пісню
Гарно вміє заспівати.
Знає смак і в добрих стравах,
Добре вміє попоїсти,
А в науку простим людям
І легенду розповісти.
Так і жив він, і збільшався
На вазі і на повазі
І кінця життю такому
Не чекав у кожнім разі.
Та чи звечора ми знаєм,
Що спіткає нас на ранок?
Може, нас самих, як курку,
Смерть засмажить на сніданок.
Як на світі все непевне!
Отже, й нашого Хуана
Саме в час, коли не ждав він,
Смерть скосила невблаганна.
Чи з пияцтва вмер наш ченчик?
Це було б, по правді, стильно,
Та історик я правдивий
І брехать мені не вільно.
Тож скажу я дуже просто,
Без ніяких теревенів,
Що помер Хуан побожний
Від запалення легенів.
Так він кинув прозаїчно
Всю красу й принади світа,
А прожив між нами тільки
П'ятдесят чотири літа.
VII
Не скінчили ще співати
На Хуановій могилі,
Як він сам геть-геть полинув
У новім, астральнім тілі.
Шлях неблизький аж до раю
В міжпланетному просторі
Він хотів перелетіти,
Поки видно ще надворі.
Та не встиг туди добігти,
Як і зовсім споночіло.
Певно, тіло й не фізичне
Теж собі тяженьке тіло.
Вже в раю давно поснули,
Вже півні співали вдруге,
Як до брами він допхався,
Ввесь аж мокрий од натуги.
Добре спить собі Сан-Педро
У своїй портьєрській будці,
І вві сні він ловить рибку,
Вже карась от-от на вудці;
Але зразу - де ж він дівся?
Ах, його вхопила щука!..
Скрикнув Педро та й прокинувсь.
Чує - хтось у браму стука.
"І який там біс товчеться,
Що йому вже й дня не досить?"
"Відчиніть мерщій, благаю", -
За дверима голос просить.
"Хто такий?" - "Чернець побожний
З Сан-Мігелевого дому,
Що ввесь вік молився Богу
Та патронові святому.
Дон Хуан мені наймення.
Я прийшов..." - "Ах, ти ж свинота!
Ти прийшов, а я ще мушу
Відчинять тобі ворота?
Дон Хуан, що через його
Вже плетуть такі дурниці,
Що чернець не вміє дівки
Відрізнить від молодиці!
В мене копія декрету
Не пускать тебе до раю.
Марш до пекла, бо як вийду,
То ще боки полатаю".
VIII
І святий рибалка знову
Впав на ліжко, сном сповитий,
А чернець лишивсь надворі
Та й не знає, що робити.
Коли це товста черниця
Приступила теж до брами, -
А померла, з'ївши вишень
Десять фунтів з кісточками.
І вона сіпнула двері
Разів зо два, так, злегенька.
"Це ж ми, отче, так спізнились.
Ах ти ж, матінко рідненька!
Певно, брами вже до ранку
Не захочуть відімкнути,
А я так заснути хочу,
Та надворі де ж заснути?"
"Не відчинять, - каже ченчик, -
Але я вам, чесна мати,
Хочу щиро послужити
І в пригоді можу стати".
Перед тим, як він зустрінувсь
Із черницею тією,
Він молився до Мігеля,
Щоб послав йому ідею.
І святий йому порадив,
Як дістатися до раю,
Нагадав про існування
Новомодного звичаю,
Що вояк хрещений кожний,
Якщо він поліг у бої,
Без перепустки до раю
Йде з майном і в повній зброї.
Тільки мусить зголоситись
І назвать свою частину,
І його святий дон Педро
В рай пускає ту ж хвилину.
IX
І Хуан наш догадався,
Як пройти через рогачки,
Та й говорить до черниці:
"А ставайте, пані, рачки".
Засоромилась черниця:
"Як це рачки? Що це значить?"
"Та нічого, - він їй каже, -
Я вас мушу окульбачить.
Ви не бійтесь, небезпеки
Тут немає вашій цноті,
Зараз тут пускають тільки
Тих, хто служить у кінноті.
Отже, хочете, щоб двері
Нам одразу відчинили?
То для спільної вигоди
Будьте ви замість кобили.
Я ж кіннотчик буду бравий.
Зараз викличем портьєра
Та й побачим, чи посміє
Не впустити нас тепера.
Тільки прошу задубити
Аж на голову спідницю,
Щоб не міг пізнати з тварі
В вас не шкапу, а черницю.
Та вихайте більше задом,
Ржіть, підскакуйте тим часом
І старайтесь повертатись
До портьєра заднім фасом..."
"Ну гаразд, рушаймо з Богом
У щасливую годину..."
Тільки хекнула черниця,
Як скакнув він їй на спину.
X
"Що за чорт товчеться знову?
Не дадуть мені й заснути.
От так служба, що немає
Відпочинку ні минути!
Озивайсь, який там дідько?" -
Так кричить Сан-Педро з брами
І віконце прочиняє
Неслухняними руками.
"Я гусарин дон Наварро;
Здобуваючи Марокко,
Я поліг учора в бої,
Відчиняй скоріш, мороко!"
"А, гусарин - дуже мило,
Раді ми такій людині".
І ворота відчиняє
На обидві половини.
Ой, сміху на небі буде,
Як побачать янголиці,
Що чернець такий пузатий
Їде верхи на черниці.
А Хуанова кобилка,
Наче справді норовиста,
Так брикає, що здається,
Скине геть кавалериста.
Дон Хуан її гарячий
Норов здержує неначе;
Промайнув він повз Сан-Педро
І вздовж улиці вже скаче.
Їм Сан-Педро вслід дивився,
Та від дива став він слупом:
Проти місяця світила
Та черниця голим крупом.
І поплямкав він губами
Та й промовив: "Боже милий,
І чого-то тільки люди
Для війни не натворили!
Бомби, гази та всілякі
Вибухові матер'яли, -
Тож не диво, що й кобилці
Хвіст геть-чисто відірвали".
_______
* Конто (з італ.) - рахунок у банку.
** Ін корпоре (латин.) - в повному складі.
*** Наваха (з ісп.) - довгий складаний ніж; використовується також як зброя. |
1924 У своїх спогадах наприкінці життя автор говорить, що "Спритного ченчика" написав "на зразок сюжетів Бласко Ібаньєса" - іспанського письменника (1867-1928), автора оповідань, повістей, романів. Поема Самійленка близька за своїм сюжетом до оповідання Б.Ібаньєса "Біля райських воріт". © Владимир Самойленко |
