Незмінно жду прибою в час вечірній,
Або щоб місяць, плеканий в теплі,
З тонким уривком хмари на чолі,
Замислено різьбив сади нагірні.

Та вдалині зосталось миле море,
Нагірний сад далеко від очей,
І не встає німий пестун очей
Ласкавого прилляти блиску в морок.

І в час, коли на обрії далекім
Впадає в ніч останній струм зорі,
Я, мріючи на кам’янім дворі,
Лиш гóрода суворий чую клекіт.