1. РОЗПОВІДЬ МИКИТИ МАТВIЙОВИЧА КОЛОМIЙЧЕНКА, ОРДЕНОНОСЦЯ, ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ "ПЕРЕМОГА", ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ  Так про що в нас мова йде? Про престіж держави?  Що без спорту вимира місто і село?  От послухайте, либонь, про давнiшнi справи:  Я усю вам розкажу правду, як було.  Ще в Петровича тодi не було онука...  Це коли соцiалiзм розвивався вглиб.  А пiд яром, за селом, де тепер багнюка,  Був ставок, i став колхоз в ньом розводить риб.  Ну, там, люди – хто казав: голова дурiє  (Вiн людина був пряма, хоч i не м'яка).  Це у нього, бач, була iз дитинства мрiя:  Все село нагодувать рибою з ставка.  Поки риба пiдросте – пильнували строго:  Щоб нiякий браконьєр (знаєте ж, у нас!)  Це вже в нас такий народ, що вже не без того...  Що ви кажете? Про спорт? Так оце ж, як раз.  Я й кажу: пiд Новий рiк кличуть нас на свято.  Голова дає наказ: воду всю спускать,  Риб отих переловить i у кожну хату –  Скiльки прийдеться – усiм порiвну роздать.  Ну, громада – до ставка. Узяли пiдводу  (А вже лiд на бережку, бо воно ж – зима),  Воду випустили геть. Ходимо по льоду.  Де та риба? Хоч убий – нi чорта нема!  Аж малий Золотарьов (вiн ще був – дитина,  Щось там вештавсь на ставку) – вiн i розказав,  Що Сашко Капустякiв за якусь годину  З ополонки дiжки три риби натаскав.  Як почули новину – очманiли люди:  Щоб отак-от ошукать цiлеє село!  Що ви кажете? Про спорт? Хлопцi, далi – буде.  Я ж розказую усю правду, як було.  Всі негайно – до Сашка. Той – лежить у лiжку.  "Хворий, – каже, – через це й збори пропустив".  Ми – шукати. А в льоху – з рибою три дiжки.  Вiн, паскуда, огiркiв зверху натрусив!  Коб не мiлiцiонер – Сагаян Микола –  Вже б тому Капустяку й нам би з ним – хана!  "Хлопцi! – каже,– не чiпать! Сперше – протокола,  Треба ж зважить, скiльки вкрав клятий сатана".  Де взялися й терези (ледь я не стетерiв).  Ставим пiдписи свої, раз такi дiла,  Що той нелюдь наловив двадцять п'ять центнерiв  Вiсiмнадцять кiлограм й зверху пiвкiла!  Тут уже Капустяку ми набили рожу.  Щоб-таки на другий раз вiн, падлюка, знав!  Що ви кажете? Про спорт? Я ж оце пiдвожу.  Як ти думаєш? Про бокс? От i не вгадав!  Ну, то треба ж протокол везти до району.  А воно ж пiд Новий рiк, хто б оце схотiв?  Та, спасибi, пiдрядивсь (був такий в нас) Кльонов:  Вiн на свята повз район їхав до батькiв.  Голова йому за це виставив пiвлiтру.  Ще й вiд себе Сагаян – пляшку первача  (Вiн був хлопець не дурний, мав-таки макiтру.  Та й по бабах був ходок, арм'янин хоча).  Далi Кльонов – на мопед, i – вперед, а ми ще  Десь iз тиждень не могли вгамувати гнiв.  Хай же сплатить сучий син штрафу хоч пiвтищi!  (Це, як брать по тих часах – двiстi трудоднiв).  От ви думаєте: спорт – вимпели, медалi...  Та воно ж – не с потолка, от у чому ж рiч!  Та нiякий не спiдвей, слухайте вже далi.  А куди нам поспiшать? Он, надворi нiч.  Ну, за тиждень чи за два раптом iз району  На трьох "Волгах" приїзжа к нам Совєцька Власть.  Сам товариш Пушкарьов собствeнной пeрсоной.  "Скiльки,– каже, – не дзвоню – не працює связь".  (Звiсне дiло, телефон – вiн-то, може, й дирка,  Та в конторi ж по святах нiкого нема.  А дєжурною у нас, як iзвєстно, Чмирка.  Вона взимку i тепер трубку не знiма).  Пушкарьов до голови: врємeнi, мол, нєту,  Дєскать, бистрeнько лаштуй хоч який пiкнiк.  "Познайомтеся – оце з Держспорткомiтету  Спецiально в гостi к вам чинний представник."  Той з машини вилiза, руку всiм потицькав  (Кожен думає собi: цей чого припер?).  А у Києвi тодi ще сидiв Щербицький,  А вже в областi – усi тi, що i тепер.  Представник пузатий був i за вiком дрєвнiй  (Та вони там всi такi: звiсно, Госкомспорт).  "Гдє той, – каже, – чемпiон з вашої дєрєвнi,  Що недавно встановив свiтовий рекорд?"  Голова оторопiв, лупає очима  (В нас хiба що у футбол бiгають малi) –  Не второпає нiяк, що то за причина?!  Звiдки взявся чемпiон в нашому селi?  Тут, спасибi, Пушкарьов-таки вставив слово  (Бо нiхто ж не доганя, куди гiсть веде).  "Це про той чемпiонат з подльодного лову,  Що оце ми провели, – каже, – мова йде".  І, сказавши, посмiхнувсь, дивиться навколо.  Що це, думає, народ якось попритих?  "То хiба не ваш земляк, згiдно протокола,  На змаганнях наловив риби бiльше всiх?".  Голова як це почув – так i захолонув:  Вiн уже по цих словах зразу все вгадав.  Воно й справдi, вийшло так, що розтяпа Кльонов  У районi документ не туди вiддав.  Потiм Кльонов нам i сам пiдтвердив, по сутi,  Що менти та прокурор десь були п'янi,  Вiн потикавсь – кабiнет, там табличка – "Суддi".  - Чи не вам ось протокол? А один: "Менi".  А вже далi той суддя, видно, не провєрив,  Що бумага ж не про те, не про спорт була!  Вiн i пише: "Капустяк. Двадцять п'ять центнерiв  Вiсiмнадцять кiлограм й зверху пiвкiла".  А як стали роздавать лаври та дипломи,  Викликають: Капустяк! – а його ж нема.  Бо ж насправдi  у цей час вiн у себе вдома  Пiсля всiх отих дiлов лiки принiма.  Головний iще суддя каже : "Дуже жалко,  Що героя своєго не вида народ.  А тєм болєє, такий видатний рибалка!  Ну, та був би рєзультат – слава нє уйдьот".  I вже про Капустяка пишуть всi газети.  Сперше – Київ та Москва, далi – закордон.  I вже їде представник з Держспорткомiтету:  Отакий, мовляв, у вас славний чемпiон!  Голова перелякавсь. Дуранину поре:  "Нинi,– каже, – Капустяк трохи не теє...  Вiн, бач, травму получив на розминцi вчора,  То ж звиняйте – не прийде: з лiжка не встає.  А що, звiсно, рекордсмен з подльодного лову,  Так пишаємось усi славним земляком.  Прєдложенiє таке: пройдем у столову,  А вже потiм i медаль вручимо, й диплом".  Пушкарьов на те пристав, представник – так само,  I хто з ними там були – чоловiка з п'ять.  А в столовiй вже давно – полная програма:  I поїсти, що Бог дав, i пляшки стоять.  А вже далi що було – пам'ять не вдержала.  Бо за кожні п'ять хвилин – новий тост: гагах!  Як вручали ту медаль, гостей проводжали –  Це вже мало хто стояв на своїх ногах.  Я до чого це веду (от хоч би й по спорту!):  Не послiдня в тому рiч, хто бiля керма.  А конкретно говоря, ну його всьо к чорту!  Краще, хлопцi, за футбол в свiтi гри нема.    ПРОДОВЖЕННЯ РОЗПОВІДІ МИКИТИ МАТВІЙОВИЧА,  ВЕТЕРАНА, ОРДЕНОНОСЦЯ, БРИГАДИРА, А НИНІ ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ “ПЕРЕМОГА”, ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ  А ну, хто там задрімав?  Хай прочистить вуха!     Це ж не басні, а розказ про минулі дні.     Раз пішла вже річ про спорт, то нехай послуха     (Де тут, бачив, був стакан? А плесни й мені).   Значить, став наш Капустяк самим луччим в світі.  З честю, значить, увійшов до спортивних лав.  Сам товариш Пушкарьов у своєму звіті  Про цей успіх у Москву відрапортував.     Що ти либишся, малий? Думаєш, брешу я?     То були такі часи, аж не вірю й сам:     Як начальство доповість, як відрапортує, –     Значить, так воно й було. Так собі й затям.  Правда, вийшла для людей нібито й образа:  Ні за що Капустяку шана і хвала.  Ну, та він нам могарич виставив, зараза,  А на закусь же якраз риба і пішла.     От, здавалося б, і все. Драма чи не драма,  А вже, буцімто, й дійшла справа до кінця.  Коли раптом – на тобі, телефонограма!  Голова як прочитав, аж зламав стільця  (Чи то ноги віднялись – на секунду, звісно, –  Чи друга яка біда, не скажу зараз,  Тільки бухнувсь, як стояв, а стілець як трісне!).  Виявляється, прийшов з області приказ:     Щоб збирався Капустяк рейсом через Вєну     На змагання у Мадрид (в отакенну даль!),     А до нашого села їде по обмєну     Видатний тореадор Сергіо Надаль.  Аж затіпавсь голова: отака засада!  Верещить, немов схопив голі провода:  “Де той клятий Сагаян?! Придушив би гада:  Через його протокол нам оця біда!     Що одне – Капустяка треба відправляти     (Десь там зуби повставлять, вудок накупить),     Так ще й Сергіо Надаль, трясця його мати,     Видатний тореадор в гості приїздить!  А на носі ж посівна. Тута не до сміху.  Щоб ще ж потім зимувать з брюхом не пустим.  Треба їхать у район. В область треба їхать!  На хрєна нам той Надаль, дайте запчастин!”     І з добрячим матюком на шофера гримнув,     Щоб машину підганяв, та мерщій, бігом!  Їхав злий, а повернувсь – кволий, як та гривня.  І – ні слова. Бух за стіл, дудлить самогон.  Так, між іншим, і спортсмен: виступить погано –  І порушує режим, хто уже як звик.  Видно, десь там голова получив догану.  Та таку, що взагалі проглотив язик.     Ніч минає – він все п’є. Тільки десь опівдні     Перша чутка по селу все ж таки пройшла.     Що, мовляв, вопрос рєшон не на нашім рівні     І не нашого ума ці, мовляв, діла.  Що ти кажеш? Капустяк? То – отдєльний случай.  Як він їздив – ми спєрва визнали з газет.  Хто там плига у кутку? Ти б  послухав лучче.  А-а, не терпиться – то йди. Знаєш, де клозет.     Ну, так, значить, той Надаль вже ось-ось приїде.     Коли в гості, ще б так-сяк: нам не в перший раз.     Але ж мусим готувать у селі кориду,     Щоб він мав де показать свій високий клас!  Сам-то він везе костюм, шляпу та мулєту,  Ще й загострені такі на кінці дроти.  Нам же – виставить бика гостю на котлєту  І вмєстітельний пустир тином обнести.     (Обнести, не обнести... Щоб не мудрувати:  В нас коров’ячий загон тут же, край села.  Огорожу підновить, кізяки зібрати,  По начальству доложить – от і всі діла).  Із району нам піску підвезла держава.  Розкидали, розгребли – з цим як раз простіш.  Але ж виставить бика – то вже інша справа!  А відпертися ж ніяк: йдеться про прєстіж.     І ніхто нас не пита: в силі ми, не в силі,     У начальства всіх розмов, знаєте ж: “Давай!”.     А у нас на весь колхоз один бик – Василій.     Правда, діло своє знав: справний був бугай.  Тут народ уже підняв галас аж до неба.  Навіть дід Четвериков владу матюка:  А корів хто буде крить, як прийде потреба?  Сам товариш Пушкарьов? Не дамо бика!     Ще б корову чи козу, тільки щоб не дойні  (Ну, повернеться ж отой чортів Капустяк!).  В общєм, того ж таки дня з’їздили до бойні  І привозять бугая (Звісно, не за так.  Бо ж його другий колхоз здав уже на м’ясо.  Це вже лічно голова упросив якось,  Що, мовляв, заб’єм самі і найближчим часом,  Не хвилюйтесь, віддамо м’ясо, шкуру й кость).     А тим часом на селі калатня чимала.     Ще ж такого не було, що вже да – то да.     Не студентів бо везуть: це вже, як попало,     Ні селить, ні годувать, бач, не випада.  Хто це квакнув “Дєд, бистрєй”? Ач, яка ти скора!  Май терпіння. Все в свій час розкажу, не плач.  Звісна річ, не про бика – про тореадора.  Да, приїхав, ще й не сам – з ним перекладач.     Ну, і наших до хрєна, вплоть аж до спецназу.  Може й лишні серед них –  то вже річ така…  А Сєрьога (ми його так прозвали зразу)  Пєрвим дєлом захотів глянуть на бика.  Глянув – лучче б не глядів! В нього – очі з лоба:  Я вам що тут, новачок? Не стерплю образ!  Нєвозможно, до чєво тощая худоба!  Сколько стран ісколєсіл – віжу в пєрвий раз.     Голова йому: “Та ні, в нашого народа     Жодних сумнівів нема в тім, що ти – мастак.     Що ж касається бика – то така порода.     В нас колхозні геть усі виглядять отак.”  Хто ото весь час бубнить? Андрюшкова, Катька!  (От же ж, господи прости, виросла глиста!).  Дай же ж людям розказать, це ж про твого батька.  Ой, діждешся, я йому відішлю листа!     Да, іще одну дурню меншого масштабу     Мало-мало не забув вам доповісти:     На той час нам підвезли з обласного штабу     Різних марок сотні дві й підписні листи  (Це – щоб людям повступать в общества защити,  Там, і миру, і дітей, і казна-чого,  І буквально за два дні все розпространити  Й поздавати по рублю всім до одного.     В нас держава на той час, хоч яка не сильна,     Просто так чомусь віднять гроші не могла:     Ні, вступи та розпишись, ніби добровільно,     Та ще й взноси позбирай з усього села.  То ж, як сів наш голова із гостями пити,  З ним були оті листи, й марки, і казна…  Як Сєрьога опинивсь в Общєствє защити,  А тєм болєє – тварин, так ніхто й не зна.  В рєзультаті, як усі повставали вранці,  Тут-то наш тореадор протрезвів умить:  "Так тепер мені, – кричить, – долг і честь іспанця  (Розписався ж!) жодну тварь тронуть не велить!  І йому ж не поясниш, що те все – дурниці,  Всі ті марки та листи: він не поніма!  Та й не слуха, ще й сказав: дасть тому по пиці,  Хто іспанську їхню честь за ніщо трима.  От біда! Тореадор – хлопець благородний,  Но своєї ж голови іще більше жаль:  Бо вже діло на скандал тягне міжнародний,  Що пропав тореадор Сергіо Надаль!  І чого не виступа, і куди він дівся…  Що ж утнути, щоб із нас спросу не було?!  І додумались-таки: хай би він женився  Й переїхав назавжди жить до нас в село.  Ну, а далі ви й самі знаєте без мене:  Як іспанський фахівець був у нас в гостях,  Як мгновєнно закохавсь в Андрюшкову Лєну  (Перша дівка на селі, й він був холостяк).  По весіллі їм колхоз виділив хатину, –  Це вже років через два в город подались.  В гості – їздять. Чи самі, чи пришлють дитину.  Теж красавиця росте. Катька, покажись!  Що то є спортивна стать! Вже ж її не купиш.  Взагалі, як річ про спорт (та помовч, стара!),  Жаль, “Динаму” в УЕФА знов дістався кукіш…  Ну, та все одно, футбол – краща в світі гра!    ЗАКІНЧЕННЯ РОЗПОВІДІ МИКИТИ МАТВІЙОВИЧА КОЛОМІЙЧЕНКА, ОРДЕНОНОСЦЯ, БРИГАДИРА, А НИНІ ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ «ПЕРЕМОГА», ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ  Дорогі товариші! Маю ще два слова  (Та який тобі отут врємєнной ліміт?).  Це ж про те, як наш колхоз Сашку-риболова  По вказівці посилав на турнір в Мадрид!     Що спочатку Капустяк за свій вчинок подлий     Від начальства із Москви получив медаль, –     Так тепер його іще на спортивний подвиг     Посилають за кордон. Грошей їм не жаль!  І кого ж? Капустяка! Чи других не видно?  А вже ж як його тоді голова просив,  Щоб державу та колхоз був представив гідно,   Щоб паскудну свою суть десь не проявив.     І щоб лишнього слівця не сказав нікому,     І який з собою брать в дальню путь вантаж –     Це товариш Васильчук, секретар парткому,     Перед виїздом провів строгий інструктаж.  Взяв герой наш добру снасть, пляшку вітаміна,  Курку, сала, огірків, кілька цибулин,  Та й поїхав, та й пої… (як писав Тичина,  Видающійся поет і громадянин).     З пересадками два дні плентавсь через Київ     (Транспорт був у ті часи гірший, ніж тепер).     Всі харчі і вітамін по дорозі виїв,     Аж нарешті й до Москви поїздом допер.  А столиця вже його зустрічає радо.  Як не бреше – повезли зразу в ресторан.  І годують на дурняк і шанують гада:  Як же ж, чинний рекордсмен, славнозвісний пан!     Тут не жалкий бутерброд, що в купе з утра їв:     Кращі страви Капустяк підміта – хрум-хрум!     А обабіч за столом трєнєр Посилаєв      І дівча-перекладач компаньєро Шкрум.  А готельні номери, а авто к порогу,  Заграничні паспорти! Все давно чека.  Тільки що не під оркестр з маршем на дорогу  Провожає весь народ в путь Капустяка.  Навіть в аеропорту, де людину котру  Перевірять десять раз перш, ніж пропустить,  А спортсменам – ні хрєна! Прямо без досмотру  Із машини  – у літак мало не за мить.  Гарні крісла в літаку! А м’які, як постіль.  Аж незчувся Капустяк, що уже летить  (Ще й дівча-перекладач півгодини поспіль  Болоболить, не стуля рота ні на мить).  Тільки врешті задрімав: чує – десь позаду  Голосить на весь салон здоровенний жлоб:  «Всім сидіти по місцях! Рушим до Багдаду.  А хто сіпнеться, тому зразу – кулю в лоб».  А ще другий терорист, трохи старший віком,  До кабіни літака у цей час проліз  І пілоту за кермом з диким видом тика  Здоровенний пістолет мало не під ніс.  Тут всі разом почали хто кричать, хто плакать.  Хто – бандитів матюка в бога душу мать,  А дівча-перекладач (мабуть, з переляку)  По іспаньскі цокотить, що – не розібрать.  От халепа! Як же буть? Що робити має?  Зирк на трєнєра. Овва! Деж він є? Нема!  Тут миттєво Капустяк рішення приймає:  Вже ідею рятівну на умі трима.  Поки там якийсь дідок щось кричав бандиту,  Непомітно Капустяк до кишені – шасть.  Він, бач, з дому прихопив шашку динаміту  (Для рибалки – міркував – сама лучша снасть).  І підводиться герой з шашкою в руці лиш,  Що до пуза притиска, і гукає так:  «Кинь, падлюко, автомат, бо як в мене вцілиш –  Динамітом рознесе на шматки літак!».  Терорист на мить закляк: не чекав же, звісно,  Від якогось шмаркача дій таких крутих.  Тут іззаду хтось його як по шиї трісне!  А щоб мало не було – хрясь іще й під дих!  То нагоди в слушну мить доброї не згаяв  І поганцю не на жарт підновив портрет  З кулака і з носака трєнєр Посилаєв,  Що до цих іще подій виліз в туалет.  І вже вдвох з Капустяком, відновивши сили,  З автоматом на руках майже без труда  Зразу й другого того запросто скрутили:   Він в кабіні й не чекав, що прийшла біда.  Що тоді розпочалось! Кинувся героїв  Обнімать та цілувать кожен пасажир:  Таки справді Капустяк славне діло скоїв  І подяку, як не глянь, чесно заслужив.     Тут, конєшно, той літак поверта в столицю.     Терористів, кому слід,  на руки здали.     А спортсменам  нашим двом ледь не перші лиця     Виголошують слова шани і хвали.  Як ти кажеш? На турнір? Ні, писали в пресі,  Що фізично Капустяк хоч і здоровяк,  Та, мовляв, перебува у нервовім стресі,  Що рибалити як слід вже не дасть ніяк.     І за тиждень до села приїжжає Сашка.     Довелось-таки в Москві кілька днів пожить –     Бо прийшлось давать одвіт, як це в нього шашка     Динаміту в літаку винайшлась в ту мить.  Що він там розповідав, що писав в анкетах –  Він про те нам не казав навіть під сто грам.  Люди чули – по таких човгав кабінетах,  Де Господь не приведи побувати нам.     Отакий от получивсь детективний трілер!     Потім з’їздив Капустяк ще й у Вашингтон,     Де вручав йому якийсь Перець де Куїлер     Срібну пам’ятну медаль від лиця ООН.  А случись кому із нас – кожен би так само  Ні держави, ні села не зганьбив би там.  А не те, як  в наші дні київське «Динамо»:  Що тим неграм наш футбол, що ті негри – нам!     А-а, поганці, нічим крить? Правда очі коле?     Що країну, що гравців продали за гріш!     Ви своїх Капустяків виведіть на поле:     Наші гратимуть за тих чорних мавп не гірш!    
   |