Є кілька причин не любити рибу:  в моїй голові вже багато фосфору,  в моїй голові вже багато простору,  доволі часу, неону-газу,  казок і джазу.  Та все одразу.                                                          Ось...  На дні дуже древнього синього озера  лежить біла риба, на місяць схожа.  Втім, це не риба-місяць, не риба-молот, не риба-меч,  не мечеть, не міраж, ані маятник,  не привид, не риба-пам’ятник,  не медуза морська, не мара, не маяк.  Сто років лежить вона просто так.  Брате мій, що можеш брати в пустелі пастельних пустот?  Князю мій, що можеш знати про істинність інших істот?  Про риб кистеперих, пернатих птахів кількадзьобих,  кентаврів і мінотаврів, грифонів та іхтіозаврів,  безплідних жінок і дітей безіменних,  телят із двома головами,  ягнят наклонованих з кодом на шиї  та їх пастухів у халатах із надписом                                                            “Мир вам!”,  про вуличних духів і джинів книжкових,  будинки живі і людей іграшкових,  про ельфів квартирних,  русалок підвальних,  про бджіл стільникових, настельних комах,  про янголів, схожих на дочок сусіда,  про гномів, що сплять в інструментах музичних,  про звірів незвичних, язичників,                                                             Бога?   В кишенях моїх так до дідька усього,  крім грошей, та ще кишенькових собак.                                                             А так...  Є кілька причин не любити.  На дні дуже древнього синього озера  спить біла риба, на місяць схожа.   
 
  |