І сніг, і дощ, і осінь, і зима
Між інь та ян завис ти, листопаде!
Нема тепла і спокою нема,
Іду-бреду один похмурим садом.

Пожовкле листя простір для думок,
Опале, вивільняє мимоволі.
На місяць виє десь голодний вовк,
Про кращу його шлунок мріє долю.

Ховаються за хмари зірочки,
Вони – сліди від погляду поета,
Що в небі пропікає дірочки
Тоненькі, наче проткнуті стилетом.

Заціпеніння затишного стан –
Усе, що залишила нам природа.
Прогулянка крізь осінь і туман
До злагоди з собою не приводить.