Три місяці, три місяці весни.  Як боляче, як солодко, як дзвінко...  Я лебедем, тигрицею у Жінку  Утілю наболілі затісні  Пісні.  Три місяці без сну, але у сні  З тобою. А без тебе якось зимно.    Три місяці, три місяці тепла.  А далі все. Чи ні? Чи буде інша?  Чи просто осінь листя нанесла?  Чи просто то зима прийшла   раніше?  Чи гірше?  Варила каву, руки обпекла.  Мені ще зимно. А рукам тепліше.    Три місяці, три місяці роси,  Наметів і кохання простонеба,  Висоцького, мурах і ковбаси,  І комарів – а та іще халепа…  Три місяці гітари. (А ліси,   мов паруси!..)  Єси, Маріє-діво, бо єси!  Три місяці з тобою і без себе.    Три місяці, три місяці рятунку.  Тонке небесне лезо пестить вени.  Амброзією і останнім трунком  Все тану на волоссі поцілунком  Блаженним.  А дикі трави ще такі зелені!  А як співають, як римують клени...    Три місяці, три місяці вмирання,  Проекцій із минулого на стінах…  І Панацея плаче без упину,  Фатально й гучно кришаться години  Мовчанням;  А я тону у маренні і винах.  Аж цілих три…   Та ось уже й останній.    Три місяці рівнин. Ти знав. Ти знав.  А далі гори. І сухі лілеї.  А далі бдіння, вільне від морфеїв,  А далі місто різаних артерій,  А далі ніч на двох, де я одна.  А далі тиша біла і пісна,  А далі п'яні, неказкові феї,  А далі з двох сторін забиті двері…    А завтра вже закінчиться весна.  А завтра закінчусь і я із нею.  |