Зайнялася пожежна блакить,  З рідним краєм забулось прощання.  Перший раз в моїй пісні дзвенить  Не скандалу надрив, а кохання.    Був я ніби занедбаний сад,  Ласий був до жінок і пиятик.  Та гульба мені більше не в смак,  І не хочу хмелів  аніяких.    Все б дивився у очі твої,  В злото-каре у них темноводдя,  Щоб  в минулі  любові і дні  Не зронити тебе із «сьогодні».    Легкість поступу, ніжний стан.  Горде серце твоє чи пробудить  Те, як ніжним стає хуліган  І смиренно, слухняно любить?    Я б забув про шинки навік,  Віршування б одрікся зовсім,  Задля доторку рук тонких  І волосся твого, мов осінь.    Я б пішов за тобою услід --  Хоч у землі чужі -- без вагання.  Перший раз в моїй пісні дзвенить  Не скандалу надрив, а кохання.    ***  Заметался пожар голубой,  Позабылись родимые дали.  В первый раз я запел про любовь,  В первый раз отрекаюсь скандалить.    Был я весь - как запущенный сад,  Был на женщин и зелие падкий.  Разонравилось пить и плясать  И терять свою жизнь без оглядки.    Мне бы только смотреть на тебя,  Видеть глаз злато-карий омут,  И чтоб, прошлое не любя,  Ты уйти не смогла к другому.    Поступь нежная, легкий стан,  Если б знала ты сердцем упорным,  Как умеет любить хулиган,  Как умеет он быть покорным.    Я б навеки забыл кабаки  И стихи бы писать забросил.  Только б тонко касаться руки  И волос твоих цветом в осень.    Я б навеки пошел за тобой  Хоть в свои, хоть в чужие дали...  В первый раз я запел про любовь,  В первый раз отрекаюсь скандалить.    С. Есенин  |