зима без санчат
нікуди не дінеться
у гаях за вратами
знову брама
засніжена річечка
гріється в кітелях
якраз наламав
мамай у паморозь
братві снігурям
чорного хліба
його заціплена пісенька
вітром посічена
в очах білий жар
він більше із нею
вже не зустрінеться
мощун запхав свою річечку
в повільну ніченьку
в ординськім сараї шабаш
співає баняк астральну
радують райдужні хмари
затрясся вітер запрягся в уяву
завставив морями розвіятися
затям знімати волею доле
здіймати цю ляду перед народом
шарпни буревію на весь цей сказ
гаркни хоч раз на весь цей жах
волею лясни на прокляту дачу
затямся літати в поле дядьку
скажені дрони лящать поранню
каган землі  вічем уріжеться
народ у прірву не обірветься
усамітнена моя бабця сядуть
і далі тихо лягають на лаву щастя
і так у камні хворіються
вікна обліплені кригою
пташка вміщена в літеру
спраго заглянь під сонце
тяго засяй благовіщенням
мама з ясним освітленням  
ясене-місяце не сяй розділенням
зоре над горе не плач за правду
надбана пашня у попелах марна
спалений скарб донбасу
валять у райську яму
там за ставками  пахкає плаха
хіба не підніметься мальва
вся опромінена в айстрах
княжа мансарда як фата моргана
майстрами  шатрами навколо саду
дамба заклала собі перевтілення
пливе маяк повз царську пляму
в гаях за вратами і знову ця брама
перед кам'яними могилами
ось нескінчена річка мого життя
змиває пустку степу у чорне море
б'є блискавка відроджує грім
русло заціпеніло з каменем
стихія води скеровує гідру
звалює камінь на гостру гору
охолоджує вітром силу волі
міцно резонує вітер з небом
перелітає степ охоплює бурею
розтинає мене почуттями
потім висмоктує горизонти
стихією великого ДНІПРА
виникає потоками джерел в аозису
б'є імпульсом і розтинає
мене на застиглім граніті
розриває стіну порогів
розкидає мої могутні кайдани
і рине через підземні печери
перемагає матерію світлом
обпалюючи вільним вогнем
все моє голе тіло
рідна земля тремтить від страху
дощ розтинає темряву хмар
народ сокирами рубає гору
тріщить непорушна енергія БОЖА