Ванда НоваШепіт СтіксуАні шторм, ані буря води Ріки не збурять, і перевізник хмурий хилиться на весло Явиться так неждано тінь – божевільна панна, болю цупкий серпанок впав на гладке чоло Він лиш окликне грубо; та пересохлі губи - чорні пелюстки згуби - ронять щомить одне: «Де, ти коханий, де ти?..» Очі - кілкі багнети. Дві золоті монети - «Дядьку, візьміть мене в човен…» Пекельне коло відблиски сипле кволо, від суєти спроквола лине смутний потік «Милий, що ти накоїв?...» Голос води шумкої гасне у супокої, і позіхає Стікс… |
2008 © Ванда Нова |