Повертав долі дишло –
Та забракло снаги;
З мене Бога не вийшло,
Хоч не вийшло й слуги.
Я боровся запекло –
Небо й досі трясе…
Я тепер маю пекло;
А хотів мати все.

В небі крила махали –
Ми зчепились удвох;
Як ти крикнув, Михайле! –
«Хто за Світло – як Бог?!» –
І образа розквітла,
Я спинився, як стій:
Наче ж я – Воїн Світла;
То за що ж ото – бій?..

Щезла сила з правиці
До самого плеча…
Не твої блискавиці
З вогняного меча,
І не янголи хором,
І не блиск Божих риз –
А пекучий той сором
Мене скинув униз.

Як дивився згори ти,
Опустивши свій меч!..
«Бог – це здатність творити,
А не влада без меж!..» –
Громом янгольська пісня
Душі рвала із дна –
Та для мене – запізно;
Я уже – Сатана…

Щось там стисли лещата
(Наче ж серця нема) –
«Бог – то здатність прощати…»
Сатана  – то пітьма…
То ж тримай свою Сферу,
Що не далась мені, –
І пробач Люциферу,
І не вір Сатані!..