Варвара ЧерезоваБожеволіє ОсіньБожеволіє Осінь, відчувши зимове свавілля,
Місто спить тисячами, мільйонами сірих домів,
На узбіччі дерева лиш свідки німого безсилля,
Я втікаю у ніч – за лаштунки сльозливих дощів.
Небо впало в калюжі і всотує сірі краплини,
Кораблі падолисту мандрують струмками з дощу.
Не жалій мене, Музо, бо я вже давно не дитина,
Тільки знай, моя мила, тебе я вже не відпущу
Не мовчи, магнітоло, заграй мені щось романтичне –
Про щасливе кохання, дорогу, самотнє авто,
Що ця осінь надовго, а може дай Бог і навічно,
І ми будемо разом, і нам не завадить ніхто.
Третя ранку, і втома підступно упала на плечі,
Подушок просять скроні, а тіло дивана і сну,
Відкладаю до завтра свою незакінчену втечу
і незнану ніким персональну безжальну війну.
|
2008 © Варвара Черезова |
