укр       рус
Авторов: 415, произведений: 44155, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2008.03.14
Распечатать произведение

Владимир Самойленко

ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ВАСИЛЯ

"Как ныне сбирается вещий Олег..."  (Пушкин)

Гей, нині лаштується віщий Василь
"Хахлам" нерозумним помстити,
Їх вірші і прозу за буйний їх стиль
Він буде черкати й палити.
Схопив олівець і в цензуру біжить,
Од гніву засапавсь і страшно харчить.

Уже до цензури дійшов він якраз,
Уже він стоїть біля ґанку,
Аж зирк - і побачив: приніс відкілясь
Нечистий до його циганку.
Наш славний Василь у циганках кохавсь, -
Підбіг він до неї і зразу спитавсь:

"Скажи мені, люба циганко моя,
Чи буду в житті я щасливий?
Чи скоро поляже на мене земля,
Щоб ворог радів обридливий?
Скажи мені правду, не бійся мене, -
За се тобі буде лобзання смачне!"

"Циганці не страшно твого олівця,
Твого ж поцілунку не треба,
Не треба й для наших думок видавця,
Нема в нас цензури, крім Неба.
Хоч доля людськая сховалась у млі,
Та бачу твою на бридкому чолі.

Так слухай гаразд і, гляди, не забудь!
Щодня тепер маєш ти свято:
І "Слово", й "Киянин" до тебе несуть
Хаптурів усяких багато;
Забрав ти життя у небоги "Зари",
Завидують інші тобі цензорі.

Боїться тебе газетярів сім'я
Й письменники всі українські,
Бо звісна поганая вдача твоя -
Поводиться з їми по-свинськи.
Нема тобі кари за вчинок бридкий:
Є в тебе незримий хранитель міцний.

І твій олівець з магазину Пето
Не зна собі впину в сваволі:
Черка він усе; не напише ніхто
Ні одного слова по волі.
Черкав би ти й твори жандарма, ченця...
Та приймеш ти смерть од твого олівця".

Василь осміхнувся, одначе поблід,
Затрясся в якійсь лихоманці,
Шурхнув до цензури, забувши, що слід
Копу доручити циганці.
Прибігши до хати, кликнув писарів,
Узяв олівця і з жалем говорив:

"Прощай же, мій друже! ти був той струмент,
Що ним я багато нашкодив:
Тобою вкраїнське письменство умент
Я нищив, на казна-що зводив.
Тепер не тобі вже ті твори черкать
І любим черканням мій дух звеселять.

Візьміть, писарі, олівця ви сього
І зараз його поламайте;
У яму помийну закиньте його
Та іншого зараз подайте!"
Тоді писарі з олівцем одійшли
І зараз нового йому принесли.

Гуляє Василь з товариством своїм,
Черкають нелюбії твори,
Але з усіма не упоратись їм:
Вони напливають, як море.
І віщий Василь ту порУ пригадав,
Як він одразУ все письменство черкав.

"А де мій товариш? - Василь прорече, -
Куди олівець мій подівся?
О, як я черкав ним колись гаряче!..
Тепер би мені знадобився!"
І відповідь чує: "Звелів єси нам,
І в ямі тепер він гниє із сміттям".

Тоді Василя обхопила журба
І трясця від жалю напала.
"Циганко! Побила б тебе коцюба,
Як ти мене дурно лякала!
Служив би ще й досі мені олівець...
Піду ж хоч побачу його попілець".

І віщий Василь на задвірок біжить,
За ним секретар його милий.
І бачать: у ямі в помиях лежить
Бідаха олівчик потлілий,
Свиня над ним рохка, ворушить черва,
І кухар помиї на нього злива.

Василь по коліна до ями вступив
І мовив: "Спи, вірний мій брате!
Старий твій хазяїн тебе пережив,
І в час, як я буду вмирати,
То другому вже не тебе передам:
Він інший десь найде на страх ворогам.

Та ось моя смерть! Ну, від цього б навряд
Я скорої смерті діждався!"
Тим часом з недогнилків цензорський яд
Гарячим стовпом піднімався;
Мов пара отрутна, штрикнув його в ніс,
І скрикнув Василь, і вхопив його біс.

В світлиці цензурній коновки бряжчать
На тризні сумній Василевій;
Пан Ромер з Самійлом край столу сидять
І цідять із пляшки дешеве.
Вони поминають завзятця свого
І як українці жахались його.

1888

Віщий Василь - київський цензор Василь Лукич Рафальський, якого В.Самійленко вважав лютим українофобом; Самійло - його секретар Самойленко; Ромер П.Е. - цензор, що замінив Рафальського. "Слово" ("Киевское слово"), "Киянин" ("Киевлянин"), "Заря" - назви київських газет.
Вірш є перифразою "Песни о вещем Олеге" О.Пушкіна, написаною як відгук на смерть В.Рафальського у грудні 1887 р.

© Владимир Самойленко
Текст выверен и опубликован: Александр Некрот

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании