Игорь ПавлюкСУЧАСНИЙ ГЕКЗАМЕТР
Доки хтось дріботить, як по рейках, по шпалах, босоніж
І рахує хтось зорі, мов сльози сирітські Господь,
Є ще сенс і є смак у життя вкорінятись, мов сонях,
Як у душу душа, як у плоть розтривожена плоть.
Наче райського дерева корінь – вгорі блискавиця.
Знизу – магма черлена. Між ними – чаїна журба.
Блиск жертовних вогнів на сучасних пластмасових лицях
І солона роса заіскриться на скіфських бабах.
Бинт Чумацького Шляху червоний, мов небо морозне.
Тятива горизонту – як шрам на бездоннім вині.
Є ще сенс і є смак, доки зріють під віями грози,
На пахучому сіні, на чесній і вічній війні...
А мені вечори – мов ялинові вина гарячі.
Місяць – усмішка смерті – над серцем стоїть і стоїть.
Все життя своє я на кохання і пісню потрачу.
Так живуть солов’ї.
Так дерева живуть, що до скіфів корінням дістануть
І озонові діри прикриють листком золотим.
Я із ними помру, отже, з ними навіки зостанусь
Молодим, моло... дим...
|
2008 © Игорь Павлюк |
