Василий КузанВеди мене до Срібної ЗемліВеди мене до Срібної Землі
Веди мене до Срібної Землі
Через одвічне прагнення до волі,
Через бої і смерть на Краснім полі
Стели мені доріжку по землі.
Веди мене до срібної струни,
До перших і останніх колискових,
До замків, легендарних і казкових,
До Тиси, до Боржави, до весни.
Веди мене до слова, що дзвенить.
Коли вночі схилюся над томами,
„Ще б’ються хлопці...” , - шепчучи губами, -
Держи мене за руку кожну мить.
Веди мене до квітів на столі,
До мами, до гармонії в любові,
Веди мене до істини у слові,
До радості на небі й на землі.
Коли на скронях паморозь болить
І серце спотикається об риму,
Коли кімната кашляє від диму, -
Веди мене до слави, що дзвенить.
Від каменя з чужої сторони
По сходинках окриленої пісні,
По полонинах, що мов люди різні, -
Веди мене до срібної струни.
Коли слова безсилі і малі
Зникають ніби краплі у окропі,
Шукаючи європи у Європі, -
Веди мене до Срібної Землі. |
2005 © Василий Кузан |
