Смерть була у волосі, у голосі.
Долів з коня. Це не з оперет.
Переблиснув, наче спиці в колесі,  
Сріберний - із черню - той поет.

Сріберний - неначе в осокора
Вітром позавернуті листки.        
Хай доп'є душа короткозора        
Панахид осінні коньяки.        

Що стоять, високі і повільні,              
Між дерев, спрозорілих до дна.
Тіні всі похмільні - та в промінні.
Кожна друга жінка - неземна.      

Неземна.... І він за видноколом,
Між промінь - не чутен жоден згук...
Гаснуть свічі. Плине Римарук,
Тіло і пітьму здмухнувши долу.
...................................................
Фук. Фук. Фук. Фук.