Кудись дійшовши, озираюсь, мов крізь сон,
І бачу в проблисках імли простий резон там:
Не підіймає нас ніяка із висот,
А лиш розширює ілюзій горизонти.
Мов сом, мотаю сонми всячини на вус
І пересвідчуюся вкотре — знову й знову —
Що на землі життя тримають на плаву
Три непримітних рибки — Образ, Звук і Слово.

Не проміняю ні на сан, ані на трон
Хисткий човен, примарний світ — мою Гондвану,
Мов рукавичку, вивертаючи нутро
І принагідно в такт жонглюючи словами
Лиш для одного читача. Ну, а словам
Не нами визначена роль — здіймати вітер,
Який веде до розуміння Божества
У зовсім іншому, небаченому світі.

Поза бортами над водою, ніби сніг,
Горнятка лілій, а в воді — лящі плескаті...
Примхлива доля за штурвалом у човні
Веде постійно невідомо що шукати
Й плисти до місця, де колись під шум вітрів
Відлуння давнє привідкриє розуміння —
Хто я і чий я помічник в небесній грі,
Яка моя в ній справжня роль, які уміння...