Вже не страшно. Дерева живі і не падають.
Твої руки мовчать, але їм так пасують клавіші.
Досі пахне вчорашнім і трішечки менше – ладаном.
Я ледь п’яна від браку повітря й лишку прянощів
У крові…

Це така автентична потреба: шукати радощів.
Не тримай. Ця полеміка зайва. Мене вже кличуть.
Твої звуки мовчать. Їх могили між чорних клавішів.
У вервицю новин заплітаю твої обличчя.


Зачиняються двері. Ключі і відмички губляться.
Це минуле чуже. Це майбутнє мені наврочене.
Ліхтарі не витримують. Падають. Темно на вулицях.
Я лишаюся тут. Зі світанком чекати помочі.
Кораблики паперові…