З небес незакартовано-чужих
знімаючи обгортки й оболонки,
шурхочучи сузір‘їв целофаном,    
       виймаємо планету загадкову,
де сутінки бубнявіють світанком
двох синіх сонць…
       Калейдоскопи мрій
       занурюються в мушлю атмосфери
       і діаманти сонць,
мов солітери,
       здіймають самоцвітний буревій
       по курсу апарата-піонера,
       який від цього блиску сам не свій.
Та скель прозорих
кришталеві
стелли
з його металом
починають бій.
       І блискавки вдаряють в скляні трави.
І скалки
електричної заграви
зриваються зі стебел,
скель та вій.
       Зростає небезпеки магнітуда...
Клекоче хрипко плазмою рушій...
       Пульсації думок, фотонів, крови,
плюскочуть в нервах, жилах, наносхемах,
а виснажені відстанню світила
двовимірно хитають планетарій
пласких небес, до трупних плям чужий.
       ...Хоч відлиск сонць лишається живий
в опуклій
геометрії земній.