Задушлива периферійна воля.
І жити нецікаво. І ніяк.
Пишу пісні. Сильнішаю від болю
Човен роблю. Дивлюсь на Зодіак.

На Сході – келих риб’ячої крові,
На Заході – глибокий синій дзвін.
А тут домашньо, тепло, вечорово,
І вишиті пташки на рукаві.

Здалека чути дивний голос моря,
Довгобородих старців шварготню.
Ні тих, що тут, ні тих, що в поїзд скорий...
Я не виню.

Лелечі гнізда. Церква-торт синенька
В моїх краях, де рай і кураї,
Де журавель криничний низько дзенька,
Перуна ідол за хрестом стоїть.

На білих корах написи червоні.
Зарослі вітром скелі, скрип сосни.
І спогади, неначе сиві коні,
Пасуться вздовж бандурної струни.

Ріка велика. Плакати не вміє.
Тече й тече. Кипить сльоза зорі.

Задушливо...
Космічний вітер віє...
Зелений лист зрива з календарів.