Туман ходить, туман ходить
І все ж пропадає...
Моє журиться серденько,
А душа чекає
Чогось чистого, святого,
Що морок розвіє.
Від людей, а не від Бога,
Поселить надію
В зневірених...
Дасть нещасним
І волю, і силу,
Щоб викопать панам новим
Глибоку могилу
Та й заховать їх у неї...
Щоб вже не вставали,
Щоб сльозами, як водою,
Людей не вмивали,
Щоб неситі паненята
Народ не гнобили
І щоб долю з його болю
Собі не творили.
Туман ходить, туман ходить,
А все ж кінець буде!
Буде сила, буде воля,
Прокинуться люди
І розбудять рідним словом
Свою Україну.
Не дадуть уже нікому
Вести нас до згину!
Над ланами Батьківщини
Знову зійде сонце
Й радість раненько постука
У наше віконце!