Немає страху.
                                                  Ця любов - свята
                                                  вода, що стала соком винограду...
                                                                                  Ванда Нова

Поети кохають - і ніжні пелюсточки віршів
злітають увись, де мабуть, проживає пан Бог.
І падає в воду краплинами шепіт їх віщий:
стає та вода виноградним причастям на двох.

І кожен чарує у власнім куточку Едему -
саджають і полять, щоб можна й корисно усе!
Одягнуть коханих у пісню, немов діадему,
Найменшій травинці й мурашці придумають сенс...

Обранці поетів - звичайно ж найкращі на світі!
Бо вітер в волоссі, бо погляд і зморшка між брів..
Візьмуть їх у рай, але часто вертаються нАрізно звідти.
Чомусь не співається там - у теплі і добрі...