Марина Цвєтаєва

Я книгу цю припоручаю вітру,
Зустрічним журавлям.
Давним-давно – перекричать розлуку –
Зірвала голос я.

Я книгу цю, як пляшку в хвилі вільні,
Метаю в вир війн.
Мандрує хай вона – на свято свічка –
Ось так: у руки з рук.

О вітре, вітре, ти мій свідку вірний,
До милих донеси:
Щоночі в сні я з Півночі верстаю
Шлях у Південний край.

              12 лютого 2011 року

                 Марина Цветаева


Я эту книгу поручаю ветру
И встречным журавлям.
Давным-давно — перекричать разлуку —
Я голос сорвала.

Я эту книгу, как бутылку в волны,
Кидаю в вихрь войн.
Пусть странствует она — свечой под праздник —
Вот так: из длани в длань.

О ветер, ветер, верный мой свидетель,
До милых донеси,
Что еженощно я во сне свершаю
Путь — с Севера на Юг.