Засліплює натяк?  
Та погляду досить –  
і наша с тобою
стара, як той світ,
таємниця розкрита.  

Ти рада?!

Та ні…
Як та зрада торішня…  
І знову і все,
і…
Навіки забуто.
 
І, лишенько, лихо обом нам,
коли  уві сні,  
ми хоч хвилину розслабившись,  
Знову застогнемо…  
Леле, моя…  

А, прокинувшись,  
знову і знову
… вчуватимемо
ту задуху.
 
І довго, так довго такими, як є, залишаємось,
що…  

…Що віку не вистачить.
 
Ані словечка…

Нікому.