Столітня ялина.
Червневий дощ.
Рідне моє Полісся.
Від ноти до і до ноти до
Голос пташок розрісся.

А я у дуплі золотім живу,
Слухаю голос коріння.
А там он, за лісом,
Буг – наче вуж.
Вірша пишу на гривні.

Радість в душі коровайна аж.
Довго не мав такої.
Ліс і озера, я ваш, я ваш...
Все ще поет і воїн.

Сонячні зайчики скачуть ще
По вовчих дрімучих тінях.
Гляну на них –
І первісний щем...
І золоте тремтіння.

Як довгонога чиясь журба ,
Бродить лелека чорний.
В Бузі, як в Бозі, серце купав.
Поряд палатка... попкорни.

Свічечка квітки пече в хребет,
Коли я рахую зорі.
У храмах хмаринок бачу себе,
Наче ім’я в історії.

Дощик поліський іде в пісок.
Там он багаття димне.
З космосом тут у мене зв’язок
Вічно-інтимний.