Своїх сузір незнаний візерунок,
Заграви рідні – під чужим кутом.
Дрібні хмаринки, наче срібні руна
Понад Чумацьким радісним Шляхом.

І ціла ніч – мов чуйна кобилиця,
Що на отави вибігла зі стаєнь,
На чорному коні казковий лицар
Женеться чвалом в мій далекий край.

Йому Дніпро і степ безкраїй сниться,
І київських хрестів лискучий ліс,
Але назустріч їм небіжчик місяць
Поблідле чоло мертвенно підніс.

Кінь вороний знявсь гопки від жахУ.
Кінь вороний у дальню путь не хоче…
І срібним порохом Чумацького Шляху
Засліплює мандрівникові очі.

1.10.1925