Княжич-місяць вийшов на стежину,          
Викликає гриднів і бояр,                                
Він скликає молоду дружину
В латах легких і ясних, як жар.
І піде він колом сафіровим
Серед танку, герцю і гульні...
Він, як Бог, блищить запалом новим, -
Радощами нової борні:
Айстри-зорі квітнуть в оксамиті
Урочистих лагідних небес,
Ніч впилася пахощами квітів,
ДИвами і сяєвом чудес.
І квітки спішать йому зачерпти
Келихи пахучого вина,
А світанком він зуміє вмерти,
Кине усміх морю і ланам.
Мріє ніч, і чуйно зорять зорі,
Зорі-айстри і букети зір,
Ясний шлях відбився в тихім морі,
Чуйно зорі – в небезпеці мир!

20.07.1922