Який-бо й справді місяць нині ясний!
Проміння біле з неба ллє і ллє...
Мільярд років, а він усе не гасне,
Хоча і ллє проміння не своє.
Однак так важко світло передати...
Хто вміє це робити — вже святі.
Хоч більше тих, хто прагне поглинати —
"Чорні дірки" у небі і в житті.
Та Бог із ними. Ніч яка ж чудова!
Під вічним небом ти — немов дитя.
В таку хвилину десь зникає слово
Й вирують в серці лише почуття.
А ще зірки... Мов маревом cповиті.
Ох, дивовижна ця весни пора!
Та й ночі ці, хоч трошки сумовиті,
Та Бог їх виткав з ниточок добра.