Сергей НегодаВІЛЬ Нас звуть у рай. У нас свій рай! У нас свій тлум! Та все ж, як жаль, що я не птах, а віль, я – сум. Чув храм той дзвін. Дід бив у мідь. А з вуст грав звук. Від мук йшов сум у світ, у даль, де рай для всіх. Чи я твій “ох”? А чи ми вдвох? А чи ми втрьох? Так, я не птах, бо злет – це шлях до тих, хто жде ще нас. Сонце над край, жде сад свій рай, а ліс жде злив всю ніч. Я в рай не встиг. Так, час я мав. А хто встиг жити? А хто міг жити? – Ні, я не міг! Мій схим – це шлях від мук у звук. А спів – то зваб і біль. Я сам не свій! Мій сум повз гір у глиб від меж. Та все ж. Як жаль, що я не птах, а віль.
|
2006 © Сергей Негода |