Вгору по сходинках, тих, що ведуть нас донизу...
Боже наш Праведний, як ними важко іти.
Скільки зібралось на сходах тих бруду і слизу,
Але кричать, що це справжній наш шлях до мети.
Натовп погоничів «зліва» крокує і «справа»,
Кожен до нас щось по-своєму гучно рече.
Хтось обіцяє нам волю, свободу і право,
Інший ще й гроші, багатство і щось там іще.
Скільки ж часу треба, щоби зійти на вершину,
Люди-примари бредуть, як в німому кіно.
Мабуть, вже скоро, бо в темряві палять лучину...
Ось і дійшли... Та, на жаль, не вершина це — дно.