Золота дорога в нікуди...
Боротьба зі страхом і журбою.
Ще нема замерзлої води,
Але вже сумую за собою
Так, як вже давно не сумував,
Так, як не молився ще ніколи.

При дорозі золота трава.
Під травою вікінги, монголи...

Як їм там лежиться сотні літ? –
Мов опалим зорям в кладці храму?
Чи як в сивім космосі Землі?
Чи – як немовляті біля мами?

Трохи заздрю мертвим восени.
Тільки би гріха оце, звичайно.
Але і найглибші наші сни
Не відкриють мертвих вічну тайну.

Журавлиноока глухомань.
Храм горить у дзеркалі озернім.
Яблук вже на дереві нема,
Червоніють, мов розквітлі, терни.

Я чекаю ночі.
Буде сніг
Золотий –
Мов дорога дорога,
Що в безсонні снилася мені –
Вертикальна –
Через біль –
До Бога.

3 лист. 16.