Екатерина Ягельская***Приверзеться ж якогось таке неймовірне страхіття:
Що мене наче страву кладуть у святкову тарілку.
Святкуватиме хтось восени двадцять друге століття.
Гей, гарсон! Де ти, в дідька, неси-но скоріше горілку!
Мені по фігу. Я ворушуся в солодкому лечо.
Я гурманів ненавиджу тільки за те, що з гастритом.
Та тепер на халяву швиденько облизую кетчуп.
І слідкую за пальцями у діамантах й нефритах.
Я обожнюю Баха, ночами читаю Шекспіра.
Я сп’яніла, бо гостра приправа, оцет лізе в очі.
Вірю в Бога – ще в двадцять послала до дідька кумира.
Тільки зараз лежу на тарілці, як смажений кочет.
Щур товстенний з виделкою тішиться добрим обідом.
І багато пролине часу, поки хтось схаменеться...
Я сягну йому в глотку гарячим смертельним болідом,
І такими, як я ще багато щурів похлинеться!
|
2005 © Екатерина Ягельская |
