| Ольга Брагина***| не роби різких рухів повітря просотує кров мов життя закінчилося просто промовлянням імен неможливістю чути волосся трави відкриті рани квітки-мухоловки
 марна плоть солодка млость міста мерехтіння слів
 не роби різких рухів ось вона марганець пелюсток змиває з очей оману
 мереживо мерців мелодія моря не на часі каже зараз ці коливання струму
 серце зупиняється чисті серветки навпіл розрізати що там всередині
 пір'я колібрі нестримна жага мовчання натомість так
 
 ***
 потім щось креслив у своєму зошиті на 36 це така пошесть життя та вони не воскресли земля-землиця у горлі масна земля чорнозем і потому
 тут немає місця нічому живому потім щось бурмотів отці кажуть треба тобі значить треба хіба нам знати що воно краще
 ось воно приходить до Бога таке заваляще каже має ж бути щось краще ніж я
 та ні то все проекція нічого більше немає каже то все здалося тобі не боляче насправді прокидайся бідося
 у двері дзвонять завтра тепло як майже рік не було терпіти терпкість тепла руки бинти
 ще чиїсь руки неможливість дотику потім шкуринка попіл у горлі
 обличчя були у кольорі стали чорні тепер як триматися за підручник цього метрополітену
 потім щось креслив навпомацки світло шукав і вимкнути важко і серце заходиться смертю
 викинув зошити надто поля залишати відверті
 | 
 2018 © Ольга Брагина |