Пульсують океан і суходіл –
від них нічого в себе не втече,
ховаючись у оболонки тіл,
бо небо по артеріях тече,
на узбережжя гадок і речей
випліскуючись інколи з очей.

І я – не я, і всі ми є не ми:  
ми плутаємо погляди й слова,
сплітаючись думками і крильми,
неначе біла піна хвильова
з тим, що погойдує під вітру спів
у морі світла тіні островів.