Коли від тебе вулиця втікає,

Дорогу заарканила вода,

Тече вона до моря, в ніч безкраю,

І хвилями чіпляється й рида.


І ліхтарі, й дерева очманіли,

Не зупинити їм ні вулицю, ні час,

І з місця зрушити вони не в силі,

Під коренями, в люці – виру метастаз.


У тиші ранку ледве чути стукіт

Незламаної гілки у вікно,

І гріють вулицю дбайливі сонця руки,

Ліг спокій мулом на асфальт, немов на дно.