укр       рус
Авторов: 415, произведений: 44518, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2020.10.16
Распечатать произведение

Валерий Яковчук

Христо Ясенов, Цикл 2 «Осінній сон»

1
Вітер осінній шугає,
вечора йде пелена,
десь вдалині затихає
дзвонів вечірніх луна.
Сонце поволі відходить,
місто обкутують сни,
пастир примарний обходить
стомлених мар табуни.
Простір і час, що я маю, –
все це у болях топлю...
– Мамо, і я вже дрімаю!
– Мамо, і я уже сплю!

2
Темний вечір подих стримав на притомлених ланах
і погойдується тиша упокоєна в печаль.
У смиренні й муках гине білий цвіт у смерті снах...
І мені на серці тужно, і в моєму серці жаль!

Крик від болю безпритульно тишиною пролетів,
наче журавлів далеких в небі стрічечка сумна.
У полях далеких кожний квіт цілющий перецвів
і заплакав хтось тихенько там позад мого вікна...

І заплакав хтось тихенько в грудях у моїх на дні,
мов зібрав усю самотність, і неволю, і печаль.
У смиренні й муках гаснуть зорі всі мої ясні...
І мені на серці тужно, і в моєму серці жаль!

3  
На заході погасло сонце в морях багрянцю й позолоти,
осінній вітер плач сирітський у темну далечінь скидає;
нависла хмара понад полем і квітам сон несе скорбота...
Бажаю радості і сонця, та тільки без кінця ридаю!

Імла і болі споконвічні переповняють небозводи,
і я – невільник безпритульний – несу тягар свій у гризоті...
У втомі сон стискає землю і мокра осінь плач заводить...
Бажаю  жвавості щоб жити, та тільки без кінця в дрімоті!

4
На незміряні поля
дощ уранішній полляв...
Дощ уранішній полляв
на незміряні поля.

Бог натомлений зітхнув,
і безтрепетно відкрив,
і безтрепетно відкрив
день безмежний, що сяйнув.

День безмежний осяйний
в лісі сонному світив
і в печалі освітив
на деревах лист рясний.

На деревах лист рясний
своє щастя вмить прокляв –
рідні радісні поля
осені багрець залляв.

5
Заспокійливий вечір даремно тратить світло минулого дня,
а за лісу пустинним багнищем заховалося сонце сумне.
Мої радощі гаснуть невільно, як в полоні мале пташеня, –
поможіть мені, браття кохані, рідні сестри, лелійте мене!
В серці я без надій відчуваю лиш скорботу болючу одну,
що осінній безжалісний холод мій дитинства садок не мине;
і давно усіма я забутий руки в марній надії тягну –
поможіть мені, браття кохані, рідні сестри, лелійте мене!

Христо Ясенов
Цикъл «Есенен сън»

1
Есенен вятър полъхна,
вечер се стели навън,
нейде далеко заглъхна
ехо от вечерен звън.
Слънцето бавно умира,
глъхне потайно града,
призрачен пастир прибира
призрачни, морни стада.
Място, пространство и време -
всичко се в болка топи...
- Майко, и мен ми се дреме!
- Майко, и мен ми се спи!
 
2
Глуха вечер притаява дъх над морните поля
и люлее тишината на застинала печал.
В примирение и мъка гинат белите цветя...
И на мене ми е тъжно, и на мене ми е жал!

Вик на болка безприютна в тишината пролетя
сякаш жерави далечни пред настъпила мъгла.
Из далечните полета всяка билка прецъфтя
и заплака някой глухо там зад моите стъкла...

И заплака някой глухо тук във моите гърди -
сякаш сбраха се самотност и неволя, и печал.
В примирение и мъка гаснат моите звезди...
И на мене ми е тъжно, и на мене ми е жал!
 
3
Погасна слънцето на запад в море от пурпур и позлата,
и вятър есенен понесе плача на горестно сираче;
нависна облак над полето и болна скръб приспа цветята...
Аз искам радости и слънце, а колко много ми се плаче!

Мъгла и болка безначална препълни всички небосклони
и аз - неволник безприютен - помъкнах свойто тежко бреме...
Притисна морен сън земята и мокра есен заромони...
Аз искам буден да живея, а колко много ми се дреме!
 
4
Над безкрайното поле
дъжд подранил завале...
Дъжд подранил завале
над безкрайното поле.

Бог въздъхна уморен,
и безтрепетно разкри,
и безтрепетно разкри
ден безбрежен и студен.

Ден безбрежен и лъчист
грейна в сънните гори
и в нерадост озари
всеки клон и всеки лист.

Всеки клон и всеки лист
свойто щастие прокле -
че над родното поле
есен багри разпиле.
 
5
Миротворната вечер пилее светлината на белия ден,
че зад пустите горски усои безнадеждно се слънцето скри.
Мойте радости гаснат неволно, като птици попаднали в плен -
помогнете ми, влюбени братя, приласкайте ме, родни сестри!
Аз предсещам мъчителни скърби в безнадеждното свое сърце,
че сланата на къдрава есен мойте детски градини покри;
и отдавна забравен от всички, аз протягам напразно ръце -
помогнете ми, влюбени братя, приласкайте ме, родни сестри!

2015
© Валерий Яковчук
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании