| Сергій НегодаСлова і сльози| Не до сну. Здужав спалах вітражів.  Через червоний мак чути звур-співів,
 розділились річки в гарт і в спеку.
 Силуети на суходолі. Я чую чайок лет.
 Багряний Дністер і розгнівана Десна.
 Полум'яний Дніпро і заквітчаний Донець.
 Самара. Інгул. Буг. Горинь. Черемош. Тиса.
 А вже в тім без снаги. Бар'єри і скелі.
 Вмів і зміг. Вир і час випер мотлох із душі.
 Живі звуки джерел і мертві акорди рік.
 І щоб це в тих, хто має чемність любити.
 В тилу автострада правди. Із тієї сваволі.
 Сокіл і горлиця. Ворон і сорока. Сойка.
 На якій уся висока хиба віри між боями.
 Я і ти, то це ми вийшли у світ. Тиша і шум.
 Не для всіх опук стрім повних рік. Був і є.
 І все ще зве мить двох. Дім. Жар і відчай.
 За те їм, що є в них згадка про силу рік.
 Тож знай цей запах кави. Мара і хмара.
 Мій сад. Вишня і малина. Агрус і барбарис.
 І ця синь мерщій повз днів. Я не втік із ролі.
 Гріх зірвав біду наді мною. Не встиг. Поет.
 Підвів слух і зір. Іде війна над усім миром.
 Рів і луг. Терен і шипшина на опалах ран.
 Мрія від твоїх слів і віра моїх сліз. Світ і цвіт.
 І в тих, і в сих ждав я. І зникла моя палітра.
 Між тими і між нами пропав штрих явища.
 Ох, він вмів  так все ломати і не робити вид.
 Щастя і горе дай нам  дух і рух. Нерви і мати.
 І знов гай і рай із-під вітрил для тих, хто там.
 Дрони і авта. Боже, ти мій, ця даль для всіх.
 Вино, хліб і сіль при свічі. Весна без сліду.
 Як же ж він випив мій чай. Дув і пив хміль.
 І ти мав таку жагу. Дай кварту чаю. Смак.
 Ти сам звик до скель. Сніг і страх сина. Обіг.
 Сором і кров. Голод і холод. Втома і змора.
 Там все, як без слів, буде. Щось від див.
 Вал. Сонце і дощ. Поряд неждані кроки.
 Там все як хміль і жар без сліз. Обняв тебе.
 Бо й сам чув про твоє добро в злому серці.
 Крок до мрії, як без рук. На двір в склеп.
 Вгруз в цю мить над тобою, я - над містом.
 Я  тут - золотий колос. І цим - ти маестро.
 Степ і ліс. Світло і темінь. Тривога і гнів.
 
 
 
 | 
 2021 © Сергей Негода |