Татьяна ВинникЗАГУБЛЕНІСТЬЗАГУБЛЕНІСТЬ Хмар захоплені ковалі Підкували Повітря корені, Дощ із ядерних слів Марить Горлом чорнозему… Господи! Чи пропаща я, Чи не прощена, Чи не хрещена, Чи не прошена… Б’ють сльозами у сірі очі Всі Замучені, Всі Розбещені, Всі роздощені… І Дажбог розлетівся просом У траур черленого Лісу. А землян земляки зносять Внутрівенно І стисло… Ми ж морозу наїлись, як хрону. У федерації сіверянських Гільз… З нас, як сто грам, Україну Взяли На аналіз. Віршем вдосвіта не божися, Серце, мов пекло Розжарене. Бійся сама себе, бійся… Ти – як струна Непарна.
|
2007 Київ © Татьяна Винник |