Вірус поезії знову в притомність ввірвався,
ліків немає від
...зарази цієї,
весняної.

Ай-йя,
я знову стаю тупуватим,
передчасною тінню,
тінню великих,
рядків їх,
що
зависають у мозку.

Якось рятуюся я у безсонні...
Але відчуваю,
що знову,
зможу я знову почути,
луною хоч,
подих
іх
СЛОВА…

Ось, семафорствуя, дихає,
шинами,
дихає
ніччю,
шосе,
і голубами вкипають весняні дахи,
чую,
коріння дерев шарудять,
обвиваючи брами граніт,
та відчуваю,
як наливаючись соком
шкіра деревна дзвенить…

Через себе пропускаючи
усій цей
вселенській тіпай,
Я розумію, що я ніякий не поет,
а всього лише,
п'яной весни
метран-
паж,
буяння її, у тілі моєму – зараза...

Оця от весна,
знову віршами, моїми віршами
вагітна...

Вона!

Укр.1