тьмяніють пейзажі та посмішки щирі
на обрії смутки та перестороги
не тільки птахам відлітати у вирій
панам павукам засвербіло в дорогу

ось хрестик на груди а ось і на спинку
на щастя тут ніц не потрібні вокзали
павук обирає міцну павутинку
нехай всі тепер поминають як звали

він повз до загалу сумирно й негордо
коли від самотності сіпалось око
за мить спілкуванням вже ситий по горло
від натовпу біг у куток одинокий

романтик і сноб він в поезії петрав
як стріне лауру або лорелею
то тягне її у таємні тенета
щоб потім у тетріс погратися з нею

і ось він летить між птахами як рівний
всі вісім очей мов лискучії лінзи
де пустить він знов павутиння й коріння
не знає ніхто та і бог з ним і хрін з ним