Сьогодні ніхто не баче,
як сирота гірко плаче.
Ні вогню, ні полум'я,
тільки дим після прильотів.
Блідий хліб з'їла Пріська.
Старий хліб ліпший, як новий.
Аж цмокає. Чортзнащо.
Ні з очей, ні з плечей.
Оце психіка!!! Верховодить усім.
Якого мару такі дива.
Кицька впала з печі, -
і чкурнула, - ото вилізла змія!
Чого витріщився? Вали звідси.
На мазді пролітає повз цехи.
У наймитів очі рогами лізуть.
Здібна дівка при дрібних ділах.
Землі під собою не чує.
Ач, підла. Дорогу собі вигладила.
Скапарила абияк свої розкоші.
Капості наробила. А ти хоч котись.
Заплач - дам калач. Судити будуть за це.
Ай, - марно-дурно! А на кулаці сльози.
Вона ще й послала мені бісики очима.
У гладкої Зінки біда - згоріла пасіка.
білий Фіма від біса втік. Відчай затіяв.
Присікалась Пріська у Пісківці до гидоти.
Курку зарізав і задрімав. Крутий санітар.
У дворі погаснув ліхтар на кілку. Згорів.
Щасливі люди. Тут мир і тиша.
Од тобі і холера. Ходяча упроскік матня.
Завертілась зловтіхами найдобріша комісарша. І куди вона поділася? Дременула галопом до винокурні.
Це ти тут поліцай!!! - до капітана-гульвіса.
А той позіхає. Снідає і поспішає з салом.
 Як вона здуріла, вся закипіла.
Ой, неборак. Ні бельмеса не петрає.
А ти не помічай - дись, як її добре смикає.
Впріла Нінка в сінях біля стіни гріха. Зітхає. Отак щоранку. Вже не та втіха.
Віпхала в бліндаж свого бугая. Роздіта,
аби не зірвався з цепу на чорну факіру.
Ґвалт. Крик. Галас. Гарцює у гармидері.
Затялась базікати з сусідами про техніку.
Свіжа риба у діда висить на гвіздках.
Надійка відчула запах і як бджілка тішиться. Подерли. Пошматували коти.
Дід розвідав з Андрієм місце на греблі.
Гідна Ірця влізла в прірву війни з братією.
Утікла від обстрілів - усілась в балію.
Розкішна балія і золота голова на охоту.
Проте тепер висипає попіл у смітники.
Із міста вилітає - а за півдня - за Дніпром.
Сіра Ріта вчиться у амбітного війта Пітта
мати ікла. Бездітна блюзнірка. Звізда.
Вільна Ліда з Дінця. Сільська відьма.
Ач. Грізна Ніка шукає чоловікові їдла.
А хроніка війни все стрімкішає серіалами.
Славна Інга з Дніпра всілась і дрімає.
Чекає на кума Макса. Куди їм до тебе!!!
Снідає сандвічем з наймитами. Та де вже.
Піратка Маша у Жана зрізає і собі лівака.
Віддячила Кіндрату відваром за стріч-хату.
Прорікає трембіта у мобілці - з України...
прорізає посіпакам вуха межи очі....


Обідрали хлющі всі хати до цурки.
Геть до рубчика все обнесли крадії.
З кожної хати винесли всю шерсть.
Знають ці пальці, як лічать дохід по нитці.
І проходить кожна ниточка до клубочка.
Із краплинок сліз матерів України -
ціле Дніпро тече в Чорне море.
Із краплинок сліз усіх подолянок -
Південний Буг тече золотим степом.
Із крихіток господинь-сіверянок
тягнуться краплі  крові - і стікають
по Кальміусу до Азову.
Увесь Сіверський Донець за устілку
в кривавій  сорочці стогне під ордою.
Кривава чума, вирує орда.
Носом чути.
На всі чотири сторони чорти несуться.
Зринула і набігла. Чухрає до Дніпра.
Бачать очі! Та ба.
Мордує  світом біс.
Лиха година нашого народу.
Глухі кутки.
Зойкнула, завирувала,
здригнулась хата.
Зойкнула вже кобура.
Запнулась душа.
Вибухає буран.
Загойдала заступа в саду.
Найдужча впхнула себе
в шустру ступу.
Забушувала в'юнка шука
- скинулась.
Зачвирилась нагла.
Нещастя занегодилось.
Хай тобі грець! Ярий ґерць.
Понеслися в нікуди.
Вклякнула тлуста
акула в шундах- баулах.
Треба засівати все знову
і саме у озлиднілу негоду.
Злюща гайнула до крука-гуцула.
Бувай! Давай! Стривай!
Буцнулась забута дикунка,
перевернулася в голуба.
Каркнула стара ворона.
Бувай дідько-ескулап.
Зовсім країна гола!
 Задарма угамувалася 
луна скупа. Нічого, що байдуже.
Пішла манівцями шукати талант.
 Кліпнула за Вовчою Шайтанка.
Наше щастя, як тая трясця курганів.
Загула глуха дурепа-війна і нівроку,
і нагнула нестямучого дуба.
Краще голому даром вмерти,  
ніж терпіти живим до смерті.
Випалила війна степ з нічого.
І куди його тільки несе!
Скупа Буча втулила
жукам кнура. І спить жеброта.
Худа Круча. А у неї шкура
дужа і груба душа.
І сюди гаряче і туди боляче.
Вітер від такого жаху німіє.
Не осягнеш. Все у крові і морок.
І де тільки не мостилися москалі
не пройшли брехнею
на непроханий хліб в Україні.


Кишить нісенітниця,
 і виє тягар України.
Цей сторч ворожих
 із зашморгом на шиї.
І ти нічого не вдієш.
Узрів лихий - взяв нівроку.
Витіпують язиками оклики,
нічого не варті теревені.
Міцна колода у дурного,
а ви спіть  - розумні - гріх не гнітить.
Якої вам ще лихої волі кацапури,
Та, що дихає звірствами пекла,
Чи та, що безока -  змія сибірів.
Аж світиться вирій війни
 на вирізі мертвих тіл.
Дикий гримить,
усі околиці зводить -
як хроном під ніс -
 войовничі і норовливі.
 Нечисті! Головорізи!
Ці дикуни-шахраї у вирі Дону.
Шкода, що чорний фільм в таку видінь,
 без  мрій, без надій, без любові.
Сьогоднішню веремію з украй,
аж надто довгими руками
 не втримаємось міцно
на обриві  старої твердині.
У кровопролитті військ у місті.
Хоч сто  разів клич!
 В кормизі усі очиці.
Висока для нас ця скеля
 та ще й у горнилі будівель.
Втратили час у біді,
тепер у моровиці халеп.
А тепер не минай корчми,
 згоріла під стріхою чайна.
Тебе Нетерпій  тепер
не бере навіть хміль.
Да те - не було би сваволі!

Не для рила вашого Гаврила.
Вражий меч у серце встромили
жовтому пуп'янку, і уклали брязкого
меча у піхви. Лихо коло носа.
Споночіла біда, аби не дати погибати.
Відкіль ці лови? Кому вітер дме?
Прудкий шукає свого хліба. І жде.
Моторний потрапив у свій час. І пне.
Чужі тягарі  мука ледачого, клопоти.
Під голим небом днює і ночує.
Хто на фронті не побував,
той лиха не знав.
А дарма, коли край.
Біда плаче, біда й скаче,
Біда й пісеньки співа.
Кому чого заманеться
у глуху північ?
І ці требові
варфоломієві ночі
із ясними зорями -
перебудуть міста у скруті
за байдужими москалями.
Чого ще тобі губу копилити,
коли скрута і є опеньки?
На вдачу добрячий,
на звичай ледачий.
Ворог уже дивиться
мені і тобі прямо у вічі.
І гатить гатилом
усю нашу житницю.
Проте через Дніпро
не затямив вельми братися.
А ти крутиш носом,
як гарцюлюсінький кацап,
а в голові навіть не орано.
Підтяли обоніж і вже лежачий.
Чого тепер бідкатись?
Не подбав про себе, і дітям не дав.
Зломили так, що ледве дибаєш.
Водять, як кота, за ниткою.
Земля зникає під ногами.
Візка підвозять і безґлузду  оці коліна.
Оце злидням гопки. Так ще морочать
кирпатого облизня з писаною торбою.
 Встромили великого списа у спину.
Не встигаєш і сп'ястися, як валить.
А чи вже нам не звестися на власні ноги.
Зіп'явся наш вій і кульгає над домовиною.
Живе, по своєму бідовому ліжку, каліка
з короткими гужами, оце ще рахуба!
Звів себе нанівець, урізав навіть петельки.
А тобі, яке діло до цього горя та лиха?