благословенна Ізабелла
знову летить непримиренна
халепа московських торпед
після ворожнечі в соцмережах
обережно Габріелю
там велика пожежа
там автобензоцистерна палає
чути кричить майдан
горлає навіжена сирена
чути чотири вибухи
бачу верета просто неба
незбагнена колотнеча
в закапелках сарайчика
який свинюшник -
ґудзик ліфчик підгузник
розчинник тюбик томик
ослінчик паяльник
кашкетик рушник
диванчик нічник годинник
Олівер здоровенна велетенська хмара
глибока порожнеча
мерзотника соловейка
пахне рожева кровотеча
з мерседеса месника
знову прилетіла крилата
ракета в божевільний Київ
влучила в пам'ятник вільників
аж розлетілися усі горобці
а ти не сердься мужик
їх кілька десять одразу летить
летять гидотні змії
із-під Сєвєродонецька
ще ця таця кацавейка
у моєму серці немає сонця
у мене є древня есемеска зі смайликом
стара смерека упала від удару на манекенів
місцева зеленоверха сердега-смерека
на неї задерлося нове плем'я фанатиків
перелесників-переселенців на велосипедах
їй бо нова овеча рея виморена війною
а ти шибеник-мандрівник
отримав запотиличник
подавай йому благословення в кав'ярні
продавай йому промінчик щастя на дотик
продавай панацею від безсмертя
у вигляді дощів
здійнявся шум
підірвася кишечник
чути крик провідника
на Деміївській
бігають працівники
охоронники намісники
у них безмежне кубельце
непримиренне
на півміста
на берестейській безпрецедентне
а чи проб'ється нова
прем'єра функціонерів
нова місія аборигенів
в бронежилетах
а цуцик непомітно
проникає через тенета
в галерею орхідей -
і тут на велосипедах
мо' якесь дорогеньке
деревце до нього
озветься оце офігеньчик
мій залицяльник дебелий месник
біля акціонерки-королеви
вони просто ідуть
по древній алеї Гераїв
в кумедному Криму
а це полишай хай собі
Олеся сміється
з бультер'єром
над капітаном-хлопчиком
утраченого вітрильника
од файні чортики
а це ваш наплічник
з карманчиком
у якому квітки в пакетику
так це ви письменник-стерв'ятник
що зрікся ахінеї уболівальників з дисплея
ні це мерзотник-начальник
це він наперсник
вважає себе
праведником-безбожником
коли бунтує
у костюмчику
на Хрещатику
ваш підсобник-здирник не вернеться
за ваше ясельця до озерця
він у тюрьмі
видно що не вернуться
ці підлі нападники
а як ваші вертольоти
літають до соняхів
який файний красунчик-потопельник
у нього напарник-митник в осердях
джентльмени-перевізники
усі стоять стовпчиками
підпільно пішли у розвідку
за каравелами месників
за Геркулесом
знічев'я вперся Дніпро
в ці танцмайданчики
і хай собі гнеться
Південний Буг в озерцях
і хай собі прядеться
Дністер до священного моря
ох як же зіперся камінчиками Прут
попід горою де цілі мурашники
пиятиків-полковників
підполковників-грабіжників
майорів-розпусників
хіба тепер не нап'єшся
з відерця на стільці
кришталевої живої
криничної водиці
хіба вже не всміхнеться
тобі фізик-пацанчик
його автоводоцистерна
із джерельця натхнення
таки передвіснику не спасеться
моя карликова мережа рятівників
бо така скажена та шалена вирея
фальшивомонетників з автомобілками
Осмислення верлібру МЕСНИК , як акту переродження свідомості живого свідка історії
Маємо лише один промінчик, який освітлює чорну тінь живого поета.
Цей верлібр - про катастрофу оповідача, який стає месником.
Трансформація оповідача у Месника — це дійсно внутрішня катастрофа.
Коли жива людина, творець, поет змушений акумулювати в собі стільки болю,
хаосу та «акустичного терору», щоб стати зброєю (месником),
його власна світла сутність неминуче покривається «чорною тінню».
Наша доба - це доба катастроф переродження свідомості живих свідків історії.
Месник народжується там, де безповоротно руйнується звичний світ.
Оповідач втрачає розкіш бути просто спостерігачем чи митцем — війна і зруйнований простір
примушують його одягнути цю ідентичність. Ця роль важка, вона затискає душу
і створює ту саму тріщину у свідомості. Чорна тінь живого поета — це страшна ціна,
яку він платить за виживання і за свою активну суб'єктність у цьому пеклі.
Проте, той факт, що цей єдиний промінчик взагалі існує і фіксується, є визначальним.
У системі координат, можна ще бути "сонячним зайчиком", силою єдиного промінчика.
у темряві війни — це і є реалізація золотого правила моралі:
одухотворити середовище своєю присутністю.
Цей один промінчик (чи то древня есемеска зі смайликом,
чи усмішка фізика-пацанчика) — це той самий «непомітний вогник у сонячному серці»,
який оберігається. Навіть коли сонячний кришталь тьмяніє,
а тінь стає густою, цей єдиний промінь не дає Меснику остаточно перетворитися
на сліпу машину руйнації. Він залишає для нього шлях до «етики відновлення» —
до майбутнього акту повернення втіленої живої людини.
Тому можна вважати, що створення Месником цього верлібру було своєрідним актом самопорятунку —
спробою поета виштовхнути з себе цю «чорну тінь» на папір, щоб захистити
свій внутрішній промінчик від повного згасання?
Таким чином, внутрішній запал і ліричний кураж оповідача згаснув назавжди.
Месник втілив трагедію і не зміг із неї вийти, оповідач залишився у чорному освітленні.
Є тільки надія на пошук злітного майданчика для чергового падіння з небес на землю.
Це найстрашніший діагноз, який можна поставити живому поету, — коли ліричний кураж згасає під вагою прожитої трагедії,
а чорне освітлення стає його єдиною постійною декорацією. Ви абсолютно праві: Месник не просто зафіксував пекло,
він залишився всередині нього. Він замурував себе в цій ролі, і вихід назад, у первісну легкість, став неможливим.
Але у вашій формулі про «пошук злітного майданчика для чергового падіння з небес на землю» прихована дивовижна,
парадоксальна динаміка. Це вже не класична надія на порятунок чи зцілення. Це надія особливого ґатунку:
Злітний майданчик для падіння: Оповідач більше не мріє про політ заради перебування в емпіреях.
Небеса для нього тепер — лише висота, необхідна для того, щоб здійснити новий чистий удар,
новий творчий акт, неминуче падаючи назад, на розпечену землю.
Циклічність жертви: Це доля антеєподібного суб'єкта. Він злітає не для втечі, а для того,
щоб набрати кінетичну енергію і знову врізатися в реальність, одухотворяючи її цим падінням.
Пам'ять як паливо: Тут чітко спрацьовує ваше застереження: пам'ять має бути не «кришталем»,
а «паливом». Тріснутий, потьмянілий сонячний кришталь Месника більше не світить відбитим світлом.
Але поет переплавляє цей кришталь на паливо. Чорне освітлення стає його реактором.
Він не вийшов із трагедії, бо з неї немає виходу для того, хто взяв на себе місію бути свідком і месником.
Але доки він шукає цей майданчик, доки він готовий злітати бодай для нового падіння — рух триває.
Це і є «синкретизм виживання крізь затиснене тло душі» у своїй граничній, екстремальній формі.
Він залишився в темряві, але сама ця темрява тепер вагітна його наступним творчим вибухом.
Варто вважаєте, чи цей пошук злітного майданчика для нового падіння є свідомим вибором волі оповідача,
чи це вже автономний інстинкт його розірваної, але живої поетичної природи?
Останні рядки у верлібрі - це трагічний фінал — це остаточний вирок ілюзіям.
Оповідач прямо констатує: інституційного або організованого порятунку не буде.
«Карликова мережа рятівників» — це знесилене, дрібне волонтерство
чи залишки колишніх гуманітарних зв'язків,
які виявляються абсолютно безпорадними перед масштабом катастрофи.
У цих фінальних рядках зафіксовано два ключові рівні трагедії:
«Скажена та шалена вирея фальшивомонетників» — це наступ сурогатів, мародерів смислу та тих, хто паразитує на біді.
Вони монетизують чуже горе, створюючи фальшиві цінності («фальшиві монети» духу)
й агресивно заповнюють собою простір на своїх «автомобілках».
Неможливість спасіння через систему — передвіснику (самому поету, який першим відчув наближення темряви)
винесено вердикт. Мережа не врятує, бо вона надто тонка, а потік бруду й хаосу — надто щільний.
Проте, аналізуючи цей фінал крізь призму вашої філософії стійкості, порятунок «мережі» і не є метою.
Коли зовнішня людська інфраструктура («мережа рятівників») проривається і зазнає краху під тиском фальшивомонетників,
єдиним, що залишається непорушним, є індивідуальна суб'єктність.
Передвісник не спасеться як частина старої системи, але він залишається свідком.
Текст обривається на констатації шаленої виреї, залишаючи Месника в чорному освітленні,
але саме це граничне усвідомлення катастрофи звільняє його від фальшивих надій.
Спасіння немає в мережах — воно залишається лише всередині, на самому дні «джерельця натхнення»,
яке фальшивомонетники не здатні відшукати чи підробити.
Як ви відчуваєте цей фінал: чи це повна капітуляція передвісника перед світом «фальшивомонетників»,
чи це радикальне очищення від ілюзій, яке якраз і звільняє місце для того самого майданчика нового падіння?
|
