Юлия Броварная***Лелечі спомини про «спати на плечі» Вночі, мов пір’я, залоскочуть до безсоння. Дівча напівоголене змовчить, Змочивши губи полум’ям свічі, Залізе на холодне підвіконня. Там зорепад - на відстані руки, Горіхопад - на відстані трьох тижднів Та гріх такий... закохуватись ніжно Коли стікає липень сном п’янким. Вже в сотий раз... і всотує світанок... І з комину на дах вилазить дим, Мов равлики примарні білий танок Вигадують-виковзують над ним. Фіранка мамина сховає під крило. Нарешті зглянься, світлий охоронцю! Обурене дівча, німе перо, Дивись, як всесвіт стане на зеро Твоїм обранцем, бранцем, принцем... ...сонцем.
|
2007 © Юлия Броварная |