Знов осінь місто сповила Кусючою мокрою ковдрою. І ранок б’є усі рекорди З безпросвітності. І навіть під ногами – сіро. Аж раптом – Скуйовджена безкровна жоржина Притулилася щокою До асфальту І витягла безсило тоненьку лапку. Як гарно: Неначе вчора напилося Вихололе листопадове сонце Безтямне, тьмяне, п’яне, Бродило поночі містом Побило, ридаючи, ліхтарі Та мордою в калюжі Заснуло. Не встигнувши, Не змігши, Не дійшовши До обрію.