Олеся СандигаУ золотистих тонахУ ЗОЛОТИСТИХ ТОНАХ Витікає у мене з очей карий колір тоненькою цівкою меду Жовті бджоли ковтають його на льоту, і моїми очима стають, і впиваються в тебе. Я стекла карим кольором там, Де у когось полопали б вени Зблякла, вицвіла – боже, невже це про мене? Я ж була золота-золота! Обсипається, котиться вниз мідний колір брунатним бурштином І метелик – душа безневинна в серединці навіки завис, скаменів Наче я у солодкому мелясі слів – от тобі й золота середина! Обсипаєшся, котишся вниз – Як смітинка ти в око попав мені і червиву доріжку до серця прогриз. Кілька каменів падає в жменю – не сліз, І про тебе ці камені. Карі очі як начинка в тому камінні Карі очі, всі шестеро, з лапками вій. Розкотились по стелі, Розкотились по стінах, Не мої вони вже, як і ти вже не мій. Карі очі не в моді, не в моді, не в моді, Хай кружляє довкруж мідно-медяний рій. Та у тебе на шиї сьогодні Сині скельця з обтятими лапками вій.
|
2007 © Олеся Сандига |