ВІРШ ДЛЯ МУЗИ

Через светр грубої в’язки
Вовченята грудей твоїх
Тоскно прагнуть ласки, як казки,
У медово-гарячий гріх.

Де вільготні пастки й капкани,
Де падіння — політ у глиб.
Де не знаєш — де кайф, де рани,
Де малина, де граб, де гриб…

А коли вибухає космос —
Вовченята ростуть, ростуть…
Вже вони — млосні очі й косма,
І нервова у жилах ртуть.

Лиже светр грубої в’язки
Вовченя тугим язичком.
Після болю і після ласки —
Молочко… молоко.