ми час проціджуємо
крізь пальці
залишаючи у жменях
лиш потрібні кнопки
клавіші
слова

а як важко повернутись
під стіл
чи зняти крила із цвяшка
і повісити їх на те місце
де зараз муляють шрами
взятись за руки
і разом  
вистрибнути з часу
без парашутів
і протигазів
без анти всяких
і протизаплідних

так страшно
а ще ж зовсім
не високо
ще ж навіть видно
якого кольору „колготки
що вічно сповзали ”

і зовсім це не боляче
бо ж ми усі нанизані на пуповину
пришиті нею
мов ниткою до землі