Ірина ШуваловаПотопВежа дощу осідає, задерши плече,
Вікна посічено гострими скалками навскіс.
Сонця дитино, холодними скельцями бався,
Доки із рук твоїх зранених сніг потече.
Завтра народиться Бог чи завершиться світ –
Спрагла чудес, ти рихтуєш мечі і ковчеги.
Зорі – роззявлені зорі – немов обереги,
Воїни божі, відверто на грудях носіть.
Видно, залишиться щось по потопі, по тім,
Постпотопельники дертимуть пальцями глину.
Ноги земля розсуватиме, лігши на спину,
Здатна ще й досі кохань і народжень хотіть.
Брязкальця сміху, браслети свинцевого болю...
Вранішні птахи із горла викашлюють лід.
Ми вирушаєм в останній хрестовий похід,
Тягнучи зливи пожовклий кістяк за собою.
|
2006 © Ірина Шувалова |
