Ванда НоваНебуденнеКохання звучить. Але сірі докучливі будні
Громадять на спину турбот необтесаний хрест
Тобі, так до пестощів звиклій і шумних імпрез ...
У спеку липневу та студінь окляклу у грудні,
Триматися рівно, усмíшку свою берегти,
Підносити вчасно горнятко гарячого чаю,
Знаходити диво щодня в ритуалах звичайних,
І чуйні слова. Оминати всі гострі кути,
Удосталь – не бідний окрайчик – уваги вділяти.
Нехай, наче плісень, липуча торкнеться нудьга,
Схиляє додолу дурних суперечок тягар,
І збоку - осіння хандра, коліжанка триклята...
Затягує виром одвічний по колесу біг,
І барви тьмяніють... Маліють і пристрасті-зорі.
Прокинься. Завмри. Притулись на хвилини хоч зо дві
До нього, жбурляючи виклик безликій юрбі,
І – тсс! - озовуться під курткою розсипи гам,
А в серця музичної скриньки ще безліч мелодій!
Акорди мінорні назустріч оцій насолоді
Підуть. І здадуться. І стане легкою вага...
Ще є: самота гордовита, цигарки паскудні,
зрадливий котяра наліво втече навесні,
і плаває біль у гидкому, як трутка, вині...
Вплести кольорові нитки у набридливі будні?..
|
2007 © Ванда Нова |
