Опубліковано: 2008.02.04
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Ванда Нова

Татові

Він не схожий на інших, тату,
Б'є від нього тепло, як струм…
Пригорне він – і ніби свято!...
Сміючись, вимітаю з хати
порохи невеселих дум

Він ясний. Навіть зморшка злості  
не шугне по чолі, мов рись, -
Сяє він… чи мені здалося?
Але запах його волосся
оберегом зі мною скрізь

Пильно гляну йому у вічі,
І згадаю чомусь тебе -
І галявини ті суничні,
І Люcі позахмарне личко,
І сержанта печальний бенд…

Знаєш, виросла вже малеча -  
Часом чуюсь на років сто.
Ніжномовно пером лелечим
він мені укриває плечі…
Він не скривдить мене… як той

Знову, татку, на дворі студінь,
Сипле з неба, немов з цебра,
Ще попереду будуть грудні…
І згоряє на попіл сумнів,
чи взялась я з його ребра  
2008
© Ванда Нова
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/11135/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives